Як часто ви бачитеся/бачилися зі своїм хлопцем/чоловіком в період зустрічань? Чи це були палкі зустрічі кожного дня, чи більше формальне кавування десь раз на тиждень (особливо на початку стосунків)?
Ми бачилися два рази в тиждень суботі і неділя. Між нами було 200 з гаком км...Він запрошував-я не відмовляла....
Ні. Я тримала марку)))). І ще маленький нюанс. Має насторожити, коли хлопець запрошує виключно в будні дні.
Я в любов - завжди з головою щойно можливість - бачитися. Жодної гордості, тільки променисте щастя. Мірило лише одне - щоб він не став усім життям, щоб власна наповненість не страждала. "Формальних кавувань" у моєму житті було на пальцях порахувати
Бачилися майже кожен день, як зустрічалися (і в будні і вихідні). Ну ми з одного міста, то була весна, а далі літо (погода сприяла зустрічам) Ну тоді було більш вільніше з роботами. Не думаю, що аж принципово має значення скільки разів на тиждень бачитися. Головне, щоб було бажання зустрітися, спілкуватися, проводити разом час.
Бачились щодня + постійно на телефоні). А мобільних тоді ще не було. І так 6 років, поки не одружились. Зараз теж практично постійно разом. Нам добре разом, не напрягає о один одного досі. Але ми ще й друзі))).
Зустрічались 4 рази по 3-4 дня - і ці дні були разом, гуляли, кави, природа, пікніки, знайомство з батьками, родичами, чиєсь весілля.. тощо. Період таких зустрічань тривав з квітня, в серпні вже були заручені. Майже щоденні телефонні розмови таки компенсували відстань в 900 км . Можна сказати, що чоловік володіє "мистецтвом поговорити", раз все дійшло до шлюбу
З теперішнім чоловіком, поки приглядалися один до одного, то чинно-благородно вечеряли по суботах) В квітково-цукерковий період бачилися мало не щодня. А коли все устаканилося, то 1-3 рази на тиждень, бо робота і побут вносили свої корективи. Але зідзвонювалися і списувалися протягом дня, при нагоді виїжджали на кілька днів кудись. За рік почали жити разом, чоловік ще 1,5 роки мав проект в іншому місті і приїжджав лише на вихідні. Іноді, коли мені дістає хатня господарка, згадую цей період з ностальгією, ггг) Проводити час 24/7 ніколи не прагла: мені потрібен особистий простір. В цьому ми з ним схожі, до речі.
Щодня, часом вже й не було коли по домах розходитись) Через 2міс знайомились з батьками, від його сторони пішла пропозиція: " та одружуйтесь, бо ніяк не набудетесь разом". Через 4міс. більше для формальності " пропозиція руки". Я ходила як в тумані, все так швидко відбувалось, хоча мені це подобалось. Від листопада до липня (весІлля) не було дня без зустрічі. Наразі 6-й рік поспіль всюди разом, хоч часом хочеться безтурботного кавування/зустрічання. Надіслано від мого Redmi 4A, використовуючи Tapatalk
Я вам скажу так: я зустрічалась із хлопцем 4 роки і ми бачились щодня. Кавували або пивували майже щодня. Жили-вчились-працювали в центрі, тому то від з роботи на каву мене кликав, то в універ приходив. Це так у перші два роки, поки була шалена любофф. А наступні два роки -- теж щодня бачились, але уже після роботи -- він мене щодня проводив додому. Я після універу йшла до баби, він приходив, забирав мене і відводив додому. Як же мене це дістало. Я двічі розходилась. Я вже хотіла перерви і зрозуміла, що не хочу ні з ким зустрічатись, мені треба пауза -- мене харить оце гоління ніг через день, оце почистити зуби перед його приходом, губи намастити, голову в порядку тримати, по дорозі ж треба про щось говорити, а я ж промовчати хочу. НАБРИДЛО (але тоді я думала, що я його люблю і мені просто оці всі ритуали набридли). Я зненавиділа побачення і... "все сталося само собою" -- я почала зустрічатись із співробітником з яким ми в 1 кабінеті сиділи. Тобто отримала два в одному: вранці полюбе на роботу марафетишся -- то й відразу до нього приїхорошуєшся. І після роботи не треба десь гнати на побачення -- разом всі справи робили, десь шастали. І от вже стільки років мені не лінь ноги голити, зуби чистити і все таке. і з ним, якщо мені треба, я можу спокійно і комфортно помовчати. Тому роблю такий висновок, що коли в стосунках не кофортно -- знач щось там не так. Ну і от висновок -- я вважаю, коли пара зустрічається, до женячки діло йде -- то щодня треба бачитись. Якщо звісно кілометри не розділяють. Ми з чоловіком в різних кінцях міста жили. Я от собі не уявляю, щоб він сказав: я сьогодні змучився -- їду додому, а тебе на маршрутку посажу (чи коли ми б разом не працювали, щоб він мені сказав: я сьогодні відпочину -- завтра зустрінемось). Звісно, за таку фразу я б його не кинула, а мені було б образливо, розуміння точно не було б. І повірте, через роки "битовухи" це би згадувалось і докорами. А так то встрєчалки в мене були щоденні і ідеальні
ми з чоловіком бачились щодня поки зустрічались, а це 3 роки. Нажаль тепер він працює в іншому місті і бачимось лише на вихідні і нам цього дуже мало. Ми одружені 10років і кожна наша зустріч для нас як побачення
В нас був такий період, коли два тижні тут, два тижні там (чоловік по роботі за 1000 км). То був кльовий період). Його мені і бракувало, і чудові були тих 2 тижні разом. То таки добре мати час від часу такі от розлуки. Але саме зараз мені так не хочеться, зараз мені його треба щодня).
Ми жили в різних містах, за 200 км, бачилися коли раз в тиждень, коли раз в два тижні(вихідні). Так було більше року.)
Згідна з більшістю - коли поруч живете, не розділяють кілометри, то дивно, якщо зустрічі раз на тиждень. Хоча, мабуть, це дуже індивідуально. А ще кажуть, що, якщо хлопцю подобається дівчина, він буде якомога частіше ініціювати зустрічі, дзвонити і тд. Що думаєте про це?
Дзвонити, писати - так, зустрічі - не завжди. В перший місяць-два, коли "накриває" - так, хлопець відміняє все, що можна відмінити, щоб побути біля об'єкта пристрасті. А потім реальність потрохи бере верх і все залежить від справжньої наявності вільного часу, бо ще є робота, обов'язки перед родиною тощо. Мені, наприклад, перспективнішим для серйозних стосунків здається чоловік, який впахує, зростаючи кар'єрно і фінансово, ніж той, який постійно нехтує роботою, щоб потриматися за ручки. Або відмовиться допомогти батькам, бабці з дідусем, коли це необхідно, бо в нього побачення. Багато дівчат (і я колись в зеленій юності) сприймають те, що хлопець після періоду активних добивань зменшує кількість зустрічей як охолодження. Насправді це не так. Просто в нього є ще й інші обов'язки. І це нормально. Ну і ще один делікатний момент. Це стосується в основному студентів і "молодих спеціалістів". Іноді хлопець обмежує зустрічі, тому, що в нього банально немає грошей "на каву і до кави" щодня, але він стидається про це сказати. Навіть якщо дівчина каже, що любить просто погуляти, він морально не готовий ходити з нею по вулиці з 20 грн. в кишені, бо а раптом їй захочеться морозива). Якщо ж говорити про "повноцінні" побачення, неважко порахувати у скільки обійдеться щоденне зустрічання. Коли зустрічаються одногрупники, однокласники, сусіди чи інші 100 років знаючі одне-одного люди - це одне. А якщо щойно познайомилися - то реально, багато хлопців комплексують.
