Інтуїтивне харчування дітей

Тема у розділі 'Харчування малюків', створена користувачем Mansikat, 5 Травень 2018.

Партнер розділу - Львівська група підтримки ГВ:
  1. Orman

    Orman Модератор-бомба

    Ховайте, будь ласка, під спойлери. Або взагалі тут посиланням можна обійтися.
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  2. Almariel

    Almariel Well-Known Member

    @Mansikat, як успіхи?

    Мене цікавить два моменти:
    1. Цукор то таки наркотик: більше їси - більше хочеться. Як це має вийти саме на самоконтроль організму?
    2. Чи не буде заїдання стресу (будь-якого походження) солодким у дитини? Бо це «природно»: стрес - потреба ендорфінів - солодке.
     
  3. Mansikat

    Mansikat Well-Known Member

    дякую, що спитали, я щось сама все ніяк не зберусь тут відписатися.
    Загалом, я всім задоволена. Я за дитиною з ложкою не бігаю, не переконую, і не почуваюся з цього приводу винною. Це раз. Дитина їсть в підсумку не менше, аніж їла тоді, коли я, власне, впрошувала їсти. Просто в трохи іншому форматі - перекуси дуже добре працюють, син може з'їсти йогурт, яйце, шматок м'яса, сиру, моркви, яблуко, горіхи - досить різноманітний раціон - то я перестала переживати, що він не їсть суп)))
    Щодо солодкого - я не можу сказати, що в нас вже немає акценту на цьому, він є, дитина часто просить солодкого, але більш-менш врегульовано тими правилами (солодке подається на основні прийоми їжі, черговості споживання "основна страва-десерт" немає, проте син переважно її таки дотримується (спочатку частіше накидувався одразу на солодке, а зараз бачу, що трохи із тим заспокоївся, на перекуси солодке не їмо, є винятки, коли ми десь не вдома, йдемо прицільно в кафе).

    З того, що мені треба вдосконалити - я не завжди дбаю про те, щоб таки те солодке стабільно було, і це, мабуть, відіграє роль в підтриманні того акценту як на чомусь особливо бажаному. З перекусами теж періодами розслабляюсь в підтриманні асортименту.
    Звичайно, мій син не отримав чудом супер апетит, але я стала легше ставитись до його малоїдства і перебірливості.

    Щодо цього, то можу лише поділитись своїми роздумами, так як якихось особливих компетенцій в дієтології не маю.
    По першому - напевно є якісь індивідуальні особливості в питанні саморегуляції в споживанні солодкого. Мабуть є люди, в яких більшою і меншою мірою стосунки з цукром схожі на залежність. Мені пощастило, тому що я не бачу в собі таких схильностей - я вживаю цукор в досить стабільних кількостях, мене не "ламає", якщо його нема, мені рідко хочеться більше, а якщо я таки з'їм більше, то мене надовго відвертає від того, одним словом, я відчуваю момент, коли "досить". І от приклад з дитиною: одного разу син мене таки дуже втомив своїм вимаганням солодкого, і я вирішила піти тим радикальнішим шляхом, що пропонується теорією інтуїтивного харчування - дати вільний доступ, ми пішли і разом вибрали цукерки і купили їх багато. Вдома я оголосила зняття всіх правил і вручила йому той пакет. Він з'їв штук 5-6. Мені, звісно було дискомфортно. За короткий час він знову до них повернувся, ще 2 шт., потім ще 2 шт. Потім була довша перерва, ввечері ще щось там з'їв, на ранок собі планував)), другого дня їв по 1-2 ще кілька разів і все - він просто більше не згадував про ті цукерки, які потім лежав в холодильнику довго і нудно - бо мені не хотілося теж, я також переїла разом з ним. Я не відчуваю відсутності самоконтролю саме моїм організмом, можливо тому і недооцінюю існування такої проблеми.
    2. Думаю, до цієї проблеми треба підходити з іншого боку - психо-емоційного розвитку дитини, який забезпечує саморегуляцію і відновлення в стресових ситуаціях. То стосується ризиків розвитку будь-яких залежностей. І додатково, в інтуїтивному підході я якраз бачу плюсом те, що немає якогось особливого ставлення до солодкого як до "їжі, яка покращить твій настрій, зробить свято, є винагородою, подарунком", відповідно, може це і є якраз протектором від всяких "заїдань", як Ви пишете. З психологічної точки зору. А з біохімічної, коли організм в стресі і от людину прямо тягне з'їсти щось ендорфінове, то чому б ні, насправді? Що в цьому поганого, якщо людина психічно здорова, з добре розвиненою емоційною регуляцією - стрес в першу чергу буде пропрацьовуватись цими механізмами, а не будуть покладатися надії на "мені погано - піду з'їм торта/куплю нову сукню, щоб покращало". Основна різниця в тому, чи зсередини людина себе рятує, чи очікує зовнішнього порятунку у вигляді швидких приємностей, якими можна затулити свої неприємності, чи конструктивний її шлях самозцілення, чи просто сховатися/забутися/відволіктись. Зрештою, це нормально отримувати задоволення від їжі, а чому це може стати залежністю - то питання психічного здоров'я.

    Ну, це все, повторюсь, суто мої особисті роздуми. Дякую за цікаві запитання.
     
    • Подобається Подобається x 4
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1