Фінансовий аспект при плануванні кількості дітей в сім'ї

Відповідь: Фінансовий аспект при плануванні кількості дітей в сім'ї

А вони що кажуть?

А можете поширити думку трохи?
Я от дивлюся, що одні знайомі з трьома дітьми мали крім спальні своєї ще дві кімнати - одна для дівчинки, друга для хлопців. Інші - для кожної дитини виділили по кімнаті. Ще одні мають двоє дівчат, п'ятеро хлопців і три кімнати на них усіх, тобто виходить, що одна для дівчат, і 5 хлопців на дві кімнати. Ще одні поселили дітей по двоє: двоє хлопців, двоє молодших дівчат по кімнатах, а двоє старших дівчат у підвальному приміщені живуть, розділеному шторкою.

У нас зараз двоє менших у нашій спальні живуть, Дарко має свою кімнату (завжди мав, з двох років, навіть якщо ми жили у вітальні, то він мав окрему кімнату). Ми хочемо малого потім підселити до Дарка, бо вони аж надто б'ються і погано вживаються. Згодом Дарко проситься відселитися в підвальне приміщення, а Меласі доведеться переробити на кімнату те, що зараз є нашим кабінетом та моєю рукодільною кімнатою, але то не проблема, їх буде куди перенести, бо є ще мінікімнатка (метр на три), де можна робити майстерню, але там нікого не поселиш. За такими розрахунками можна мати ще двох дітей, ні? Якщо буде дівчинка і хлопчик, то одне буде з Натусиком жити, а інше з Меласею. От я то все в голові прокручую і думаю, добре так буде чи не дуже.

Та? І якою ж би то вони мовою подискутували? Може, в тому й проблема?

Тобто четверо дітей народили з думкою, що батьки не вічні? :xaxa: (то жарт, звичайно, але вийшло забавно)

Ну, то залежить від чутливості. Батькам зразу треба врізати можливість пхатися, а як не врізав, то пхатися будуть і тоді, коли за океан виїхати, просто легше то обрізати, але то не є вирішення проблема, а просто втеча від неї. І стукнути кулаком не допоможе. Як не було сміливості за себе постояти, то з квадратними метрами вона не з'явиться. Життєвих прикладів достатньо.

А туалет надворі чи спільний на 10 квартир?
То я про те, що було би бажання, а вихід знайдеться.

Ви з тою мамою говорили чи просто зі сторони оцінюєте?

 

Відповідь: Фінансовий аспект при плануванні кількості дітей в сім'ї

імхо звичайно, але то людина щось глушить тим дитячим галасом, якщо діти виросли і сенс життя пропав.

А де ти таке вичитала? Тицьни пальцем, бо я пропустила. (можна пізніше, якщо мала зараз не дасть)

А яка проблема спитати? Можна ж. До речі, в таких сімей часом беруть інтерв'ю, показують в новинах, то відповіді тих дітей точно би багатьох здивували.

Ні, допис був про те, що жінка має все планувати сама від початку, і має мати стільки дітей, скільки може утримати САМА, бо чоловік то таке (цитую) "дуже-дуже слизьке поняття", що нині є, а завтра нема. І ніхто не цькував, просто підважили теорію й сказали, що будувати на страхах і зі свідомістю, що й так будеш сама потім, не можна, бо це будування на тому, що "все одно програю". Деякі люди впадають у страшну депресію й перестають жити, бо "і так помру".

Так і є, але не всі вміють слухати. Хтось у тому чує (яким чудом?), що треба плодитися як кролики. Трудно. Тому і проти дошлюбних зносин, бо завагітніють, а потому живуть поруч чужі люди, бо батьки їм сказали, що раз вагітні - женіться. Страх.

Знаю історію однієї жінки, котра так і вийшла заміж (правда, вона одиначка, а просто втікала з дому, бо в мами було купа хлопів, зірвалася після розлучення). І та жінка все життя пронесла зі собою тягар вини (70 років заміжжя), що от вона вийшла заміж, бо він її брав, а вона його не любила. Потім полюбила, але ніколи не вирішувала проблем, які були. Наприклад, коли він із нею за щось не говорив місяцями, а вона навіть не знала за що таке "покарання". І чоловік так і не знає того всього. Тягар мама переклала на свою старшу доньку.
То все ситуації нездорові, окремі та виняткові.

 

Відповідь: Фінансовий аспект при плануванні кількості дітей в сім'ї

А що заважає своїй дитині заплатити за такий особливий вечір? Якщо я чужим підліткам плачу $5 за годину, аби вони мені дітей пильнували, поки я десь піду, то чому своєму не можу, коли підросте?
У мене Дарко сам просить попильнувати малу, а потому питається, чи він мені допоміг.
Діти самі хочуть пильнувати й допомагати. Он до мене приходить дівчинка допомагати, їх у сім'ї шестеро і вона сама каже, що так би хотіла, аби батьки знову мали дитинку, найменшому в їхній сім'ї шість років. І от вона та її сестра постійно шукають, до кого би піти попильнувати дітей, бо вони це люблять робити, ну, і гроші можна заробити також. Але навіть коли нема оплати, в церкві чи на якійсь забаві, де вони є, завжди тільки й бігають до мамів із малючками та питають, чи не треба допомогти, поносити, потримати...
Ще в іншій сім'ї бачу, як старші діти (навіть 6-річні) стають у чергу, аби поносити свого 6-місячного братика. І тільки закінчується чиясь черга, наступна дитина вже поруч і "даааай". А коли мама візьме погодувати, то лиш чекають, коли малюк від циці відірветься, аби його взяти. І так у багатьох сім'ях.
То все виховання. Там нема місця для егоїзму, але є повага до особистого простору. І нема того, що діти як слуги чи безплатна робоча сила, а є те, що ми всі - сім'я і кожен має свої обов'язки.
До речі, ті діти самі своїм батькам роблять подарунки із зароблених або й подарованих грошей, складають і дарують. Або ж кажуть їм, підіть туди й туди удвох, а ми попильнуємо молодших. Для мене це значить, що виховання основане на любові. І матеріяльне це важливо, бо діти бачать, що батьки так теж піклуються про них, це одна із форм опіки, але вони не повинні асоціювати це з любов'ю та увагою. Раз мені це купили - люблять, а не купили - не люблять. І дитина продовжує вимагати, вимагати, бо я хочу, хочу, хочу, бо всі мають, а я ні. А якщо є пояснення, що якщо ти того не маєш, то не значить, що я тебе не люблю, просто це не є найнеобхіднішим, то дитині то легше зрозуміти, хоч і так само важко прийняти.

Мій чоловік проводив науки, то вчив. Казав, що за то особливо дякували, бо не думали про такий момент. І знаю, що інші отці теж про це говорять. Але то не суто щодо дітей, а загалом, бо фінанси - це неодноразово причина до сварок, суперечок та непорозумінь у сім'ї. А тут ще світські вчать, що жінка й чоловік мають мати різні рахунки, не знати про витрати іншого тощо. Відповідно Церква доносить інше послання, що є відповідальність і має бути цілісність. Починати й будувати треба на тому, що пара - це одне тіло в усьому.

 

Соцслужби не дбають про дитину, імхо. Ну, за винятком краааайніх випадків, але я про такі чую десь колись, то не є правило. Проілюструю, що для мене є крайнім випадком. У батьків забрали двоє діток, бо батько пиячить і над ними дуже знущався, настільки, що старша дівчинка (п'ятий клас) не має жодного свого зуба, крім пари кутніх, мусіли дитині шукати кошти, аби коронки ставити. І то в мене питання, чому не забрали раніше, може, би дитина мала більше своїх зубів. Така от "опіка" соцслужб.
І ніколи не забуду радіопрограми про маму, в якої забрали немовля (сусідка донесла на маму-одиначку, що мовляв дитиною не займаються, бо вона дуже плаче), а дитинка померла в прийомному тимчасовому домі. І та мама розказувала, що з нею дитинка була щодня мита, ніколи не мала почервоніння від підгузків, а там - і почервоніння з'явилися і висипка, бо дитину на суміш перевели. І то ж тих дітей дають тим, у кого фінансові можливості є огого які, а ще й держава доплачує.

І взагалі мені цікаво, чому негативні приклади наводять лише про тих, у кого фінанси не дуже? Що нема поганих прикладів серед багачів чи тих, у кого середнє фінансове становище?

От можу навести два складні приклади, ну, як для мене.
В одному дітей четверо. Батько заробляє дуже круто, відповідно з появою кожної дитини вони купували нову хату, більшу. Але чоловік постійно втікає з дому, живе на роботі й прямо каже співпрацівникам, що йому краще на роботі, а не вдома. Діти мають свої кімнати, свої компутери, приставки, телефони, а на вихідні та свята кожен сидить у своїй кімнаті й на своєму компі. І на відпочинок їздять, раз або й двічі на рік. Жінка займалася дітьми, не працювала, зараз має хобі, яке поволі переростає в роботу - має вдома свій перукарський салон облаштований. Отак собі той чоловік сім'ю побудував.
Я не оцінюю, просто описую з думкою, чи я би так змогла. Я би не змогла.

Другий приклад: п'ятеро дітей. Теж мама вдома, але додаткову освіту здобуває в університеті, для власного розвитку. Мають велику хату. Чоловік заробляв не надто, але кількість дітей його спонукала щось робити. Має свою велику хату, де все своїми руками зробив, площі маса там. Має ще кілька хат, які здає в оренду, і ще має постійну роботу. Діти вбрані, по гуртках різних ходять, все необхідне мають і навіть більше. От тільки зашугані якісь. Я з ними ближчу стичність мала, тому можу більше написати. Тато, як на мене, тиран. Дітей суворо карає навіть у присутності чужих людей. Діти бояться говорити правду, злостиві. Я підхід знайти не зуміла, бо непробивна стіна якась.

Ще одну сім'ю знаю, де дитина одна, ніколи про брата чи сестру не мріяла. Знає, що мама за тата вийшла, бо в тата була хата, а її народили, бо сім'я має народити й виростити дитину. І вона свідома, що її виховали егоїсткою, але то їй подобається. Сама не впевнена, чи хоче дітей, бо що як вони будуть її так само не поважати, як вона своїх батьків.

Можна на цих прикладах основувати глобальні висновки? Не думаю.

Знала я такі сім'ї. Вони від того не страждали. Вони зі мною разом вчилися, тому знаю з перших вуст так бт мовити.

Ну, це якщо ним користуватися. Дуже часто тими словами "скільки Бог дасть" прикривають невміння "читати" своє тіло.

Не сприйміть питання вштики, але цікаво, за чим визначаєте, що дуже релігійна сім'я.

 

Відповідь: Фінансовий аспект при плануванні кількості дітей в сім'ї

Можна хіба поспівчувати. Але розпач - це не рушій, це камінь, який тягне ще глибше вниз.

Такої не побачила. Певні, в мене теж така.

А думаєш, якби не було тої окремої кімнати для дитини, то би щось змінило?

 

Відповідь: Фінансовий аспект при плануванні кількості дітей в сім'ї

Моя мама поступила на філологію, хоча хотіла на медицину, але не було грошей (ага, і в ті часи хабарі були неабиякі). Мій тато жартує, що медицина багато втратила в її особі, бо вона завжди знала, як лікувати нас, його та сусідських дітей і дітей своїх коліжанок, які до неї дзвонили й питали, що робити. Але вона і як вчитель дуже успішну кар'єру зробила. Хоча вона би точно то такими словами не назвала.
А взагалі, якщо подивитися на тих, про кого нас вчили в школі, то там в основному вихідці зі села. Саме вони тягнулися до науки, просвіти. Той же Франко, теж із села. Так що село чи місто - то значення не має. Виховання і те, що закладають в дитині батьки - це фундамент!

Я зрозуміла про що ви. Просто інтерпретувати можна було двояко, тому я й пожартувала, що забавна перспектива.

 

Відповідь: Фінансовий аспект при плануванні кількості дітей в сім'ї

Я писала. Мені було замало місця для складання речей. А якщо я не маю куди порозкладати речі, в мене починається депресняк. А в нас там на орендованій трикімнатній (маленькій досить) із кухнею-коридором (жартували знайомі, що планував чоловік, який ніколи в житті не куховарив) не було можливостей щось дуже міняти. До якогось часу вживалися, але вже з появою Натусика стало складно, а з Меласею - то взагалі. Ми потопали під одягом. І це попри те, що я періодично речі перебираю й викидаю непотрібне.
Так що я розумію тих, кому тісно, але розумію і те, що люди вміють пристосовуватися (я не вміла) й влаштовувати свій побут навіть у малій площі. І оцінювати, чи комусь так зле, чи добре без розмови з тою особою напряму, я би не бралася.
Он я маю тут приклад однієї дуже релігійної сім'ї чи то дуже побожної, не знаю, робіть висновки самі.
Дітей шість. Коли почули, що в нас лише Дарко (я була вагітна, але ще не було видно), то мені прямо в лице: "ой, а що то ви так? діти то благословення, то дар від Бога! дітей треба мати багато." Я ж ніби й не сказала, що не вважаю дітей благословенням. Відповіла, що мали викидень, були проблеми зі здоров'ям. Відповідь: "а, ну сподіваємося, що зараз проблеми вирішені й будете мати дітей". Німа сцена.
Живуть вони за принципом "Бог нам дасть, але нам ніц не треба робити, хіба молитися". Де вони то взяли, не знаю, але отак живуть. Приїхали з шістьма дітьми до Оттави, бо глава сім'ї буде тут вчитися в університеті. За їхніми словами то звучало "ми помолилися, Бог нам дасть житло". В реалі було так, що одна наша парохіянка їх пошкодувала й дозволила в неї пожити тиждень. Далі вона житло продавала й вони мусіли шукати щось інше. Шукали вони щось ті сім днів? Ні! Зжалився інший парохіянин і поселив їх у хату, яку сам купив, вони платили тільки послуги спершу, потому почали й оренду платити. Діти до школи не ходять, їх батьки виховують самі. Що і як - не знаю, бо ніколи там не була. Але мали один прикрий випадок...
Ми з чоловіком намагалися допомагати їм, як і всі, бо видно було, що біда. Вони чекали на стипендію від держави та якогось фонду, і їм двічі відмовили, вони подалися знову. У тому часі люди намагалися їм допомогти, хто як міг. Ми віддали компутер, деякі меблі. Вони сказали, що можуть попильнувати Натусика часом, як буде потреба (я працювала на той час). Раз наша няня захворіла, то ми віддали дитину до них. Коли чоловік привіз малого додому, я мила дитину у ванні тремтячими руками й плакала, я не перебільшую.
Аби не обтяжувати їх висаджуванням, дала йому 4 підгузники. На вісім годин - це на кожні дві години інший підгузник, а враховуючи, що в ще один, п'ятий він був вбраний, то й коротше. Дали зі собою окрему торбу на мокрі підгузники (я ще подзвонила все пояснити, бо відвозив дитину чоловік). Речі додаткові на зміну. Та маленьку перекуску - яблучко, сир, крекери.
Чоловік привіз малого, то той смердів каками та сечею так, що я була в шоці. Дитина нічого в них не їла. Жінка просто вмикає молодшим бейбі айнштайна і вони з того "вчаться". У кульку всі речі були перемішані, тобто вологий підгузок кинули до всього сухого. І змінили йому підгузник лише раз. Інші 3 сухі були в торбі.
Мною направду трясло, бо я й так переживала, що я на роботі, а дитина без мене, а тут ще й таке. Ще й до всього, оскільки чоловік запізнився на півгодини через корки, то вона йому з порога сказала, що він має заплатити на 10 доларів більше, а не так як домовлялися. Він збирався дати їй на 20 більше, але дав так, як вона просила й пішов геть. Більше ми не були в стані так жертвувати нашою дитиною, аби їм допомогти, хоча вони ще дзвонили кілька разів і пропонували взагалі, що посидять із ним задурно.
І от у багатьох речах бачимо і ми, й інші, що вони нічого не роблять для змін, але всім говорять про те, що вони помолилися за те і те. Це теж спосіб, бо люди таким чином знають, чого їм треба. Але допомоги стає менше, а не більше, бо ж не сліпі, бачать, що то зловживання. І зі мною вже теж різні люди про них говорили, бо не знають, що робити. Грошей уже не дають, дають якийсь підробіток, можуть мішок картоплі завести тощо. І реально всіх шокує те, що вони цілий час говорять про Бога й те, що вони до нього моляться, але самі просто користуються людською добротою й нічого не дають нікому. У сенсі того, що вони якби замкнені на собі тільки. І то теж ніби якесь планування з їхнього боку. Тільки не видно в тому поваги до ближніх. А їм усім так добре, ніби. Ну, принаймні таке враження.
Саме тому я не завжди знаю, як реагувати й що думати, коли мені кажуть, що там "дуже релігійна сім'я". Бо приклади є різні. Хтось дійсно вірить і співпрацює з Богом, а хтось накидається та зловживає людською добротою, при тому постійно згадуючи Бога.
Вибачте, що так багато букв, наболіло.