Я згідна. Але ізолювати повністю не можу - ми всі в одній хаті, ТВ включають ввечері, новини дивляться. Якби жили тільки ми з чоловіком і діти - то інакше, я б взагалі від ТВ ізолювала. А реальність наша на разі така.
Отого вислову теж не дуже люблю, а скільки з ним спекуляцій по російських змі зробили) Та буває, яле якщо порівняти з тим скільки україномовних переходить на російську (і не лише діти), то висновок очевидний. Я тільки "за" знання інорземних мов, і російську варто знати (я усі книги основні прочитала російською, хоч в школі її вже не вчили), але в житті треба і про свою рідну мову памятати. Ще напишу, недавно в неті випадково знайшла одну далеку знайому ше з школи (з дуже інтелігентної, української сім'ї з високим достатком, щонеділі в церкву, патріоти і .д.), так от, виявляється за якийсь час вона переїхала в Київ, там вроді одружилась, і займається якимось бізнесом, пов'язаним з модою. Так от, в усіх її мережах і інтерв'ю вона пише і говорить тільки російською, навіть коли інтервю бере журналіст українською, вона відповідає російською, і в статусах де "мова" всюди пише "російська". Я була трохи здивована, бо тоді за "порядним галицьким вихованням", вона здавалась такою українкою правильною, російською не розмовляла зовсім, наскільки пригадую. Зараз чудово нею "щебече", а, і ще, там де вказують рідне місто пише тільки "Київ". Може то і нічого, але мене здивувало.
я підозрюю, що моїх родичів з Росії теж здивувало, що я думаю українською і в мене україномовна сім'я... але народилась і реально у Львові, так що то трохи інакше... рідне місто - воно таки одне
І я про це, Львів рідне місно, вона тут з народження, і в школі, і в інституті вчилась, зате тепер "російськомовна київська бізнес-вуман"))
знаю . У мене у російськомовних друзів є абсолютно україномовні діти ( дехто при цьому ще й в російській школі навчається). Але в побуті - розмовляють українською, бо коло їх друзів- україномовне і більшість часу вони проводять в такому середовищі. і починають думати українською. А рідна мова та в людини, якою вона думає.). А малі діти узагалі не роблять з того таку проблему, як роблять дорослі ( якщо власне дорослі їм з цього не роблять проблему). Я не раз спостерігала , як в товаристві вони елементарно переходять на будь-яку мову. І то в процесі ігор по українськи розмовляють, то десь на російську переходять, а то- і знову на українську. Або один розмовляє однією мовою, другий - іншою, і чудово "розуміються". ( п.с. у нас є дві знайомі сім ї вірмен. Так там діти спокійно на трьох мовах розмовляють і не акцентуються: покликала мама вірменською- переходить на вірменську; звертається дитина на російській- розмовляє російською, звертаються українською- переходить на українську.) середовище впливає. У мене по татовій лінії бабуся і дідусь були родом із Сумщини. Мій прадід і і прабабця звідти- розмовляли російською ( навіть коли я була мала, то надсилали мені листи російською). Мої бабця з дідом приїхали до Львова на початку 50-х. І , почавши тут жити, перейшли на українську.Їх діти вже з народження розмовляли українською ( бо ж тут народилися і виросли) А от бабусині-дідусеві рідні брати та сестри , які залишилися на Сумщині , опинилися в тих же роках в Києві чи опинилися в Росії ( чи за кордоном), як і їх діти-внуки- спілкуються російською. Бо вони - виросли там і коло їх спілкування інше.
то називається "міщанським рагулізмом" . "Звєзда" Сергій Пастух, як тільки до Києва переїхав, теж перейшов виключно на російську ( і то нічого, що у Львові він до російської мови узагалі немав ніякої дотичності- ні вдома, ні в школі, ні в колі спілкування).
Так, все-таки середовище, в якому перебуваємо, дуже на нас впливає. Бабці сестра жила в Запорізькій області, ну то там з українською взагалі тяжко було, і вона, і чоловік розмовляли російською, а мене сусіди, як зараз пам"ятаю, називали "хохлушкою", бо я (дошкільний вік) не розмовляла російською. Мені то було так образливо, з куркою якоюсь асоціації. Але і у Львові можна все життя прожити і..ніяк не забалакать по-нашому. Чи то рідним не став )), чи то просто не впливає ніяк на частину людей. Так собі думаю, що нам є чого повчитися в росіян в плані збереження власної ідентичності. ))
та бо то всьо не показник моральності людини, просто в конкретних умовах така поведінка була оптимальною, "зразковою", змінились умови - змінилась картинка. То є пристосуванство, ну і А оце все цькування через мову - це теж якась така обмеженість, не знаю, може це суто моя призма бачення того питання, бо я зі змішаної сім'ї, і обидві мови мені рідні, і я не сприймаю образ в сторону жодної з мов. А не бачити глибше, ніж мова людини, дітей привчають, звичайно, батьки. Звідти потім таке:"Він хоч росіянин, але так порядно поступив" (так розказувала мені одна пані, поважного віку - яке в неї сприйняття людей взагалі?).Може ця вся ситуація в нашій країні і відкриє нарешті деяким очі на те, що це штучна різниця між нами. До речі, гарно про це пояснила мама сину у фільмі "Мене звати Кхан", десь на початку.
Але більшість переїхавших сюди російськомовних, навіть що живуть тут довго, роками, так і не переходять на українську) Продовжують спілкуватись "великим и могучим", є такий "феномен". --- дописи об"єднано, 11 Лютий 2015 --- А я памятаю, як до нас колись приїхав в гості професор з Києва, російськомовний (друг батьків, інтелігентна людина), і він зі мною говорив про щось (я ще мала була, в садочку), і каже "А давай лучше по-русски поговорим", мені тоді теж так ніяково стало, чого я маю па рускі говорити як помстійно говорю українською і то моя нормальна мова. Ото правильно Колись в Карпатах в одном розговорилась з одним відпочивальником з Росії, і кажу що люблю іноді російською поспілкуватись, потренуватись так би мовити, а він мені "А я люблю сюда приехать і здесь по-русски разговаривать"))
Во, і я тим сусідам відповіла, щоб нормально розмовляли, бо я їх не розумію Думаю, їм стало не менш неприємно, ніж мені після "хохлушки". --- дописи об"єднано, 11 Лютий 2015 --- На світі не так багато місць, куди можна приїхати без знання будь-якої іншої мови, крім російської. Ну де він ще усвідомить її велич, всеохопність і всім потрібність як не на просторах колишнього совка... Його і не намагатимуться зрозуміти в Англії чи Франції. А тут - всюди свій, і не напружуєшся. Хай ся тішить. Я абсолютно нічого не маю проти туристів
Середовище дуже впливає, але ще є й щось у переконаннях кожного, мабуть. Мій батько із Сумщини, але завжди говорив українською, хоч у Львові десь з кінця 70-х. Але й бабця, яка все життя там, говорить українською. А нас, як ми малі приїздили в село до бабусі, сусіди любили жартівливо назвати бандерівцями. Але не пам"ятаю, щоб то було зі злостю. З дітьми гарно завжди дружили.
Дівчата, то все оффтописько страшенний, мовне питання у цій темі піднімається лише тому, що ми можем ненавмисне когось зранити. Не думала таке писати, але ще восени зайшла в книжний магазин, прикупити малим якісь розмальовки, а в той час військовій частині видали (чи доукомплектували старі) вертольоти, проводились навчання, літали низько та голосно. І коли хлопчина сидить в куточку біля прилавка, боїться вийти, на якій би мові мама йому не говорила що тут спокійно, не стріляють - всім без слів зрозуміло що та дитина набачилась на ціле життя.
так питання і виникає що не всім на жаль зрозуміло, бо коли діти надивляться ТБ або суперечки батьків - то для них росія ворог, а значить і російсько мовні діти також. Я новини дявлюся виключно на кухні або по компі, стараюся дитину взагалі обмежити від політики.
