привіт однодумцю. насправді майже нікому і майже ніколи не потрібно, щоб ми себе їм присвячували. А бути поряд цілісною особистістю, радісно жити разом - це зовсім інше. я теж боялась, що мене одруження "забере" велику частину мене. Але за 10 років зрозуміла, що в шлюбі правильно - примножуватись в усіх сенсах. Розвиватись, тим самим спонукаючи подружнього партнера до розвитку. Бути "одним тілом", не закреслюючи свого "я"
колись на мене дивились майже з жалістю, бо в уявленні багатьох заміжжя в 19 років означало хрест на собі, принаймні, на професійному і особистісному розвитку. А вийти заміж в 19 і народити трьох дітей протягом 6 років - взагалі діагноз Але на практиці - все залежить від конкретної людини. Я лишилась собою (з іншим прізвищем, але того прізвища мені конче необхідно було для своєї діяльності ) І у чомусь - завдяки підтримці чоловіка, а в чомусь - всупереч якимось "тертям" з ним вдалось багато чого навчитись, розвинути свої здібності. Оцінюючи себе зараз, я розумію, що 10 років тому не подавала надій стати тим, ким я є тепер. Ніколи не перевіриш, що було б в неодруженому стані. Але це вибір, який кожна людина робить сама і сама за нього відповідає.
А людина у Вас це просить?! Наші жінки занадто кидають себе не амбразуру шлюбу і дітям, втрачаючи себе , роблячи в більшості , те що не приємно ,бо я ж Хороша дружина ,або ЯЖМАть. А до "кобилки " не за борщем біжать...І деколи й не за сексом...Бо кобилки це краще , ніж тяглова коняка .Не потрібно у шлюбі брати на себе занадто багато, нехай чоловік буде чоловіком , а Ви його другом , коханою і супутнецею, а не мамою , прибиральницею і ще багато чим.
у мене чоловік старший на 10 років. Зустріла його у дуже юному віці. Не у віці тут справа, а у схожих чи не схожих поглядах на сімейне життя. Просто "цікаво" для створення сім ї мало. І не факт.що якщо ваш обранець старший на 10 років, йому прям треба домогосподиню і купку діток прям і вже. В з ним на цю тему говорили, чи то більше ваші припущення? не треба себе присвячувати ні чоловіку, ні дітям. Сім я- це не розчинення у партнерові і не знищення себе у благо дітей. То якийсь мазохізм. Можна прекрасно розвиватися усім у межах однієї сімї, без жертв.
Мені вже 37 буде.Я не боюсь на даний час виходити заміж.Просто так складалось.Навчання,потім робота,облаштування оселі,допомога батькам.Я в інтернеті також намагалась спробувати.Подруга і знайомі дивуються чому так.Не знаю .В кожного своя доля. З роками ставлюсь до цього по філософськи.Ну насправді не літати ж мені в пошуку.
Не грузіться! Треба виходити з розумом за людину яку кохаїте, а не кого-небудь, тільки щоб знятись з обліку! Скільки дівчат вийшли так, а потім жалкували! Скільки доль зруйновано із-за цих "родичів які сунуть ніс не туди куди їм треба!"