Ага, ще б вони вдома готували) а як доведеться готувати жінці, то скільки переживань буде, чи смачна страва, чи сподобається. Особливо, коли готувати не дуже то і вмієш. Тоді вже краще, щоб чоловік був із тих, кому "гярячо, да и ладно", як ми вже шукаємо чоловіка за ставленням до їжі та вмінням куховарити) і не треба під коледжами поварів та різними школами чергувати в пошуках судженого)))) Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk
а кому легко щось важливе дається? тільки так. Усвідомлення проблеми чи потреби, план дій, покрокове рішення. Зі "зльотами" і "падіннями", звісно. насправді я не можу сказати, яка я господиня. Але те, що мені вдалося розірвати коло "господарства як мучеництва", приклад якого я мала не один, кажу зі всією впевненістю. Згодом вдалось відчепитись і від "материнства як мучеництва". Без тих вантажів жити набагато краще
ага, щасливий був би чоловік: на роботі "станки" і вдома "станки" . Я б застрелилася , якби в цьому випадку ще і вдома треба було до плити заступати. Тоді вже шукати чоловіка-власника ресторану. З доставкою їжі додому
мені здається це б погіршило ситуацію. Я зустрічалась з хлопцем, в якого всі в роді були поварами в ресторанах +він також мав великий хист до кухні. По його мірках я взагалі готувати не вмію, макарони або не доварені або переварені, яєшні жарити також не вмію...Він дивувався як то не вміти макарони звичайні зварити, а я не могла зрозуміти що з тими макаронами не те
мій чоловік теж каже .що я не вмію плов готувати. то готує собі його сам) пс. я боялась вийти за людину, яка не сприйматиме мене такою яка я є. і прагнитиме мене переробити на свій лад. про побут навіть не задумувалась якось..
Невмілого руки не болять))))) Встаньте до плити і починайте. Сьогодні макарони з сиром. Завтра - омлет. Післязавтра - смажена картопля. І т.д. Під лежачий камінь - вода не тече!
то не діагноз. То називаєтся нема бажання, бо немає потреби. В принципі, щоб виникло бажання, не обов язково чекати заміжжя. Можна для себе постановити, скажімо , навчитися готувати якусь 1 страву у тиждень. А щоб не було скучно над банальними котлетами чи бульоном, придумати собі, що "от цього тижня я готую таку-то страву грузинської кухні; на наступний тиждень- італійської". І робити то для себе,коханої, із задоволенням: підібрати рецепт, купити продукти, включити гарний фільм і спробувати приготуватиВийде то вийде, ні - не трагедія.
100% Я вміла готувати якісь примітивні речі, а за півроку заміжжя стільки всього навчилась! І воно якось само по собі виходить. Хоч з чоловіком домовлялись що готуватиме він, якось я сама забрала ту роль, і мені подобається Думаю тут на все свій час, хто швидше одружується - швидше вчиться Тому, вік тут явно не має значення
Я от читаю і трохи дивуюся. Ну так, можна всього навчитися в процесі, але як є розуміння, що бракує певних навиків з ведення господарства, то чому б їх не наростити? Сімейне щастя від цього не залежить, але нікому ще не пошкодило вміти готувати, планувати бюджет і прибирати.
Я як заміж виходила , то вміла вже готувати і печиво пекти, бо в мене мама хворіла і навчитися куховарити треба було в екстерному порядку... Єдине до чого мама не підпускала навіть будучи хворою, то холодець і паска. Пам"ятаю, що свій перший холодець наважилася зварити як донечці було вже 3,5 роки , то ділилася переживаннями в садочку з нянечкою, а вона розсміялася - " Холодець, то дрібниці , я як виходила заміж не вміла яйце зісмажити, бо мама до кухні не підпускала . Чоловік каже , зісмаж яйце , а я стою і думаю, що перше на сковорідку олію чи яйце .... нічо сі навчила . І вам холодець сі вдасть , основне охота !!! " І таки вдався з першого разу і був найсмачнішим в моєму житті, хоть сиділа з ним до другої ночі.... Але попри те, що я вмію і люблю готувати, то були періоди "страшного " токсикозу, коли я навіть на кухню не могла зайти , бо навіть від запаху кави , чи вареної картоплі нудило ого-го ... Так що всього не передбачиш....
Я самостійне життя почала рано. Тому можу сказати, що реально до своїх 18 років уміла приготувати хіба прості страви ( котлети із фаршу, картоплю, макарони, яксь омлети). Правда, уміла пекти, бо любила це діло змалечку. До іншого у мене просто не було потреби- супи -борщі варила мама,закрутки теж вона робила, і паску теж. Тобто я уміла робити те, з чого можна зробити нашвидкоруч вечерю ( бо мама працювала і приходила пізно. То часто давала "ЦУ" по телефону :" начисть і постав варити картоплю,зроби салат, фарш на котлети в холодильнику " Мій перший рис, зварений вже у моєму окремому житті я пам ятаю і досі- це була одна суцільна грудка, яку можна було ножем розрізати. А свої перші супи я вчилася варити на кубиках "Галіна бланка" і макаронах . Але отак поступово до всього втягнулася. Правда, свою першу паску спекла лиш в 30. До того часу чомусь боялася до неї приступати. Та і завжди можна було у мами узяти готову. А тут щось захотілося спробувати самій. І вона вдалася. Тому уже 10 років печу паски сама. Просто бо мені це подобається і можна щороку навіть нові рецепти випробувати. Аналогічно було із закрутками: до 34 років не було ні бажання, ні потреби їх робити. А потім якось влітку натрапила на гарні маленькі огірочки, а потім-на цікавий рецепт аджики. І отак вирішила теж спробувати. Мені також сподобалося. Правда, я не роблю закруток у промислових масштабах. Мені цікаво зробити щось менше, але нестандартне: якесь цікаве нове варення чи новий рецепт баклажанів. Традиційні огірки квашу рідко, бо нецікаво
Ти ж в курсі, що ти мій приклад для наслідування. Особливо, коли ти сказала, що для шуби не мус мати чоловіка. В мене страх заміжжя повязаний не з побутовими справами. Мені здається, що я втрачу свою молодіст. Тіла і душі. Якось так. А відносно кухні і побутових справ... То настільки банально. Помню, як ми з Рудим планували першу вечерю: я пропонувала чіпси і пиво, а Рудий - курку-гриль і гориляку. Нічо! Перейшли. Потім я готувала дивні ліґуміни, як для мене, а він то жер і мовчав. Потім сам почав готувати, бо "а ти мені готувала, то тепер мо черга". І то така банальщина, але ключове тут приємно. Вареників, голубців, холодцю і ще купу всякої фігні я не готую. Можу, але не хочу. Зараз такі вєщі роблять мами: моя вареники з пельменями, Рудого - пече. Як мами зґузаються - я маю коліжанку, яка зліпить мені любе-голубе. Ну, і на крайняк: я домовилась з сестрою. Вона мені зварґаниить те, що я не хочу капарити. Хоча, якби припекло - я би могла то всьо наваяти. Але нахіба... Патаму, кухня не повинна бути вирішальним фактором для заміжжям. І інші супутні побутові фактори теж. Головне, хотіти гори звернути. Я за Рудого можу й пику натовкти: бо ображати його можу тільки я. Але й мені без нього кривеньке слово сказати ніхто не може: він підлий - промочить, почекає, а потім вмаже
я і досі не готую того. Зараз все просто: є господині, які то зроблять за тебе . Тому морожені голубці, пельмені, вареники- купую . Холодець не варю, бо ніхто його не їсть . А так може би і зварила- слава мультиварці- проба була , виходить у девайсі замєчатєльно. ти вже по факту замужем . Так що пізно пити боржомі
як моя мама звіріла, коли почула що я купляю готові пельмені\вареники. Але нічого, пару раз до мене в гості приїхала, я її вгостила, сказала скільки то коштує - то мама відразу сказала "я манала то ліпити, ліпше до тебе приїду на пельмені". я хоть ще не заміжня, але готувати вмію, навчилась не тому що не було кому, а тому що я в їжі перебірлива. Коли не хотіла їсти те що бабця чи мама наготували, мене ставили перед фактом або готуєш собі сама, або сиди голодна. Перше моє блюдо (отак що мені дали продукти і бабця сиділа дивилась що я роблю і нічим не помагала) було печінковий торт, приготувала я його десь в 11 років то я як нині пам'ятаю, закололи свиню, купа м'яса, купа роботи, а я вперлась що хочу печінковий торт, мене насварили спочатку, а потім бабця врізала кусок печінки, вручила м'ясорубку і сказала хочеш - роби і не дій нікому на нерви. Получилось досить смачно був мій печінковий торт на вечерю. Потім в школі мали вареники ліпити, і я у вечері згадала що не вмію тісто місити і як то я на уроці буду (я була відмінниця і то мене довело до істерики)...Мама впала в нерви, дала миску з мукою і роби що хочеш, нічого, замісила, а чого тісту пропадати, залишилась з вечері картопля, сир в холодильнику... вареників наліпила, коли мама через 2 год зайшла на кухню (гнати мене спати) в неї щелепа відпала, де їй в голову могло прийти що я буду вареники робити, вона з острахом в кухню йшла, бо думала що я з тою мукою армагедон влаштувала.
Це для мене також болюча тема..Всі говорять біжи заміж, ти що дітей не хочеш. Начебто те що я жіночої статі, означає в мене їх автоматичне бажання та обожнювання. Мені просто важко зрозуміти що важливіше присвятити себе комусь, а потім все це просто зникне та кане у вічність чи присвятити життя самореалізації, пізнанню. Не прив'язувати себе ні до кого та ні до чого,а подорожувати та дивитись на світ у всії його проявах. А то спочатку ти віддаєш себе людині, народжуєш дітей, а потім вона тікає до молоденької кобилки і все це просто було дарма. Весілля це круто, але не в сучасному світі без моральних принципів
А тут і не треба нічого розуміти: як воно прийде, як це буде саме той -- то воно відучється і навіть роздумів не буде
Я три роки в серйозних відносинах людиною. Мені добре з ним, цікаво, але всеодно такі сумніви в голові. А вінстарший за мене на 10 років, розумію що в нього саме на питання весілля і дітей зовсім інші роздуми.
чого це дарма? чого взагалі людині себе віддавати??? з таким підходом - ну то звісно можна будувати стосунки партнерсько, на таких умовах які вам підходять якщо і партнерскі стосунки це занадто то не варто будувати сімю, тай все от ще нічого "не віддали" а вже претензії, що не отримали взамін потрібного чогось теоретичного
я не буду переповідати свою біографію, бо вже ста раз писала. Але теж 4 роки зустрічалась із хлопцем на 10 років старши, хоч любила, але запитань було більше, ніж відповідей і слова "весілля" боялась, як вогню. Аж тут зустріла іншого -- і вже через тиждень була готова заміж виходити. Ні секунди не думала -- от, цього року 10-річчя весілля святкуємо і 4 діток маємо. Тому оці всі це один із перших кроків до подальшого розлучення
