От і чудово, разом будете вчитись. Побут - це не вища математика, його під силу здолати за бажання любій людині, а якщо на старті двоє, це взагалі чудово. І хто вам сказав, що одружуючись, ви маєте бути асом в плані побуту?
Ой, та розслаааааабтесь Ви ж не за першого зустрічного заміж будете виходити. Таки щось буде про Вас чоловік знати і, можливо, буде такий, що теж любить просту їжу. Або ще краще - сам любитель накуховарити щось смачненьке Розслабтесь і не впрягайтесь в господарку, поки маєте таку можливість Я свій перший борщ варила, коли вже з чоловіком жили разом, по якомусь рецепту з інтернету. То в мами своєї борщ не їсть, а мій їсть він взагалі мало що їсть Та і немає нічого складного в приготуванні їжі. Важливо робити це з любов'ю, і тоді все вийде
та дайте собі спокій Не будете ж Ви виходити заміж за незнайомця? До весілля ж буде до Вас потенційний чоловік приходити в гості (якщо разом не житимете), будете чимось його частувати, бачитиме Ваш побут, рівень допустимого безладу в квартирі і т.д.
Я чекала стусанів під одне місце, типу, якщо ти не вмієш куховарити в 30 років, то це діагноз А так, жодної мотивації
@Ari , дайте я вам руку потисну! @Jusi , стусани ви даєте собі сама. Якщо людина переймається , отже вона вже діє... Казав мені колись один священник---"наміри теж зараховуються.." Тому ви будете ідеальною господинькою, як і кожна з нас, але.... за якийсь час .
Ой, це ж я ! А мені 33, і дітей четверо. Жодної закрутки в житті не закрутила, щоб порахувати, скільки разів ліпила вареники, вистачить пальців на руках. Люблю "творчий безлад". Зате, в мене є багато інших талантів... І помічниці - духовка/мультиварка/пароварка/хлібопічка/посудомийка...
О, то про мене, тільки я ще й на око все робила, і так файно вишло))) @Jusi не треба бігти поперед батька в пекло Головне нареченому сказати "я готувати не вмію", і не варто з себе показувати супер-господиньку, якщо наразі так не є, кажіть правду, а там все само-собою вирішиться. В мене теж завжди готувала бабця, я не пхалась ніколи, щоб не забирати в неї зайнятість Але нічого, тепер люблю готувати, по-трошки вчусь
@Jusi, я як виходила заміж, вміла готувати суп з гречкою. ВсеВ плані фінансів ми обоє були якісь недалекі, спустити дві зарплати за два тижні, а потім пастись у батьків була звична справа Нічого, помудрішали, виросли. Зараз я ас в фінплануванні, готую (по свєдєніям баби Глаши смачно і різноманітно Головне -бажання вчитись Чоловік же одружується з вами, а не наймає на роботу, коли встидно не вміти того, за що гроші платять
Мені здається, що найважливіше це вибрати саме того чоловіка, з яким буде добре, а все решта по суті дурниці, можна навчитися або пристосуватися, купити або оплатити тим, хто вміє це робити. Я вмію прибирати і готувати, але щоб закрутки, то повідомила зразу всіх, що це не моє і я цим займатись не буду. Є супермаркети або бабусі для цьогоТе саме з випічкою, асортимент величезний, тому при відсутності бажання творити кондитерські шедеври, можна купити і магазинні, і домашні смаколики. Зате я вареники вмію ліпити Вже давно пройшли ті часи, коли таланти господарювання вважались чимось дуже важливим.
Я би почала з викидання зайвих речей )) І взагалі мені здається, що ви забагато від себе вимагаєте. Хіба того, що ви вмієте і робите мало? Будьте собою, не заганяйте себе в рамки очікування іншої людини. А чому я написала про викидання - бо от зараз це затіяла, і розумію, що це не просто викидання. Я так скидаю з себе почуття провини, страху і багато чого ще. Беру в руки і питаю себе, чи мені приносить річ радість, і все. Ми викидаємо нав"язане нам ззовні, дуже піднімає настрій
Тут всі пишуть Вам, що нічого складного у веденні домашнього господарства немає і що кожна заміжня жінка обов'язково сама цього навчається (ну або чоловік попадається такий, що сам готує їсти і т. п.). Але я внесу ложку дьогтю. Я вважаю, що не всім це легко дається. Якщо в дівчини в дитинстві не було прикладу ефективного ведення домашнього господарства, з радістю і сприйняттям цього як норми, а не як мучеництва (це може бути мама, бабуся, тітка) - то, скоріше всього, у власній сім'ї в дорослому віці їй буде складно налагоджувати цей процес і бути хорошою господиною. Я не кажу, що неможливо і що з часом це не може приносити задоволення. Але, на мою думку, їй це буде важче, ніж тим, в кого такий позитивний приклад був.
Можливо трошечки. Але "бажання і труд - все перетруть" - було б бажання (і як дівчата вище вже писали ще любов і розуміння), і навчитися, дізнатися чогось у вік інтернет технологій не так уже й складно і довго А особливо нелюбиму роботу по господарству (миття вікон наприклад, чи ліпку вареників) при наявності хоч мінімальних вільних коштів завжди можна делегувати спеціально навченим людям
Інтернет справді дарує дуже багато можливостей, а часом є просто спасінням для новоспечених господинь. Наприклад, в неті можна знайти покроковий рецепт борщу чи пиріжків, підглянути, як інші господині справляються з брудними каструлями чи пліснявою. Але в своєму попередньому дописі я мала на увазі інше: оте вміння створити домашній затишок, підтримувати особливу сімейну атмосферу. От цього в інтернеті просто так не знайти, і якщо в підсвідомості немає досвіду з дитинства - то відчуваєш якусь розгубленість, не знаєш, що треба робити, щоб віднайти сімейну гармонію, та й взагалі, не маєш відчуття, яка вона - та гармонія. Бо навіть приземлена річ - ведення домашнього господарства - складається з безлічі дрібниць, про існування яких дівчина без позитивного прикладу мами/бабусі може просто не здогадуватися. Звичайно, якщо є бажання і праця над собою - то з досвідом прийде усвідомлення. Але не одразу.
То і я так боялась свого часу.)) Вийшла заміж пізно і вже заміжньою вчуся готувати: перший борщ, перший вдалий бісквіт, перша тушкована картопля) але і мій чоловік при тому вчиться бути господарем - допомагати мені і дивитись за дитиною, бавитись з нею, вибирати якісні продукти на базарі, готувати собі їжу, коли я не маю можливості. Мої рідні і чоловік знають, що в готуванні я вчуся, і варто чекати від мене простіших страв. А що приховувати? зате приємно потім почути, що мої кулінарні експерименти їстівні))) Головне - людина, з якою ви будете ділити оті свята і будні. Розуміння, терпіння і спільна праця обох в подружжі. Старайтесь побачити ці риси в коханій людині і вперед)
Для мене було найстрашнішим в одруженні -- це якісь такі природні речі: як то ходити в туалет? як вранці прокинутись такою запухшою і з непочищеними зубами? як то прийти -- роззутись, а там колготок подертий? як то жити із чоловіком і з ділами (в мене їх дуже багато, тому вночі часто труси-постіль заливається). Але усі ці питання в мене були тоді, коли я заміж навіть не збиралась. А як зустріла ТОГО -- то ці всі питання відпали. Так, ми 10 років одружені, а я досі соромлюсь ходити при чоловікові в туалет. Але як збираюсь -- то кажу: дуй на балкон, чи до телевізора, чи в дитячу кімнату -- і він біжить бо знає: якщо я перетерплю, то потім тиждень не піду -- більше на таблетки витратиться і стогнань моїх наслухається
я читаю, слухаю розмови, сама колись боялась заміж йти. І розумію, що всі, хто боїться - завжди боїться не того Бо питання, які виникають, не передбачиш і все одно багато що доведеться вирішувати вже по ходу. Я вийшла заміж другокурсницею, не вміючи готувати і не маючи звички до прибирання. За сина шеф-кухаря і акуратистки, і перші півроку ми жили зі свекрами. Страаашно? улюлюлюлю
Юля, Ви - найсміливіша жінка!!! Якби в мене ще була перспектива жити зі свекрами, цікаво лиш одне, з якою швидкістю я би втікала
ми втікали удвох, щойно з'явилась можливість і встигли зберегти зародки майбутніх хороших взаємин з його батьками. Зараз все - мега. З оптимістичного - цьогоріч будемо святкувати 10 річницю шлюбу і я успішно печу домашній хліб, торти і пляцки, вмію робити вареники, а всяку повсякденну їжу готую з легкістю. А син підростає з такою тягою до куховарства, що я ледь стримую себе, щоби не запрягти його на повну
