Я знаю, що не самотня. Спочатку мені здавалось, що це не так. Що одна я така "падшая женщина". Мені не образливо, бо прекрасно розумію, що сама ще півтора року тому так само засуджувала б, як і вони. Я взагалі по життю була дуже правильна)) Ніколи не кажи ніколи)) Дуже дякую) Тримайтесь і ви. Для чогось же даються нам ці випробування. Особисто в мене вперше таке сильне почуття.
Не знайшла підходящої теми, тому напишу тут... Не знаю з чого почати, і не знаю, що робити..... Я заміжня, дуже люблю свого чоловіка, стосунки у нас хороші, без "воєн", сварок, вияснювання відносин, напевно тому, що обоє з чоловіком досить неконфліктні, і стараємося у всьому шукати компроміс, жити щоб було добре обом))...Одним словом - спокійне, розмірене сімейне життя.... Недавно познайомилася з одним мужчиною,в силу роботи спілкуватись приходиться раз в тиждень, раз в два....з самого початку мені було байдуже якось - суто робочі питання і крапка...та якось з часом почались цікавитись більше одне одним, розмови стали більш насиченими, зустрічі довшими, виявилося в нас багато спільного, і дуже комфортно спілкуватись обом....і що я замітила...замітила, що дуже часто думаю про нього, майже завжди, замічаю якесь внутрішнє тремтіння при цьому,і думки-думки-думки весь час про нього...таке враження,що сумую, шукаю в натовпі, і чекаю тих зустрічей...Боже...як так можна? я заміжня жінка,я маю думати так і сумувати за своїм чоловіком, а не за чужим....!що це робиться зі мною? як викинути з голови не свого чоловіка? Інколи думаю, ну його, ніколи не думатиму про нього...стараюсь забити голову чимось іншим,своїм чоловіком зрештою)) але не виходить, після зустрічі, тих поглядів, я йду додому як ошарашена я дуже грішу, молюся,щоб Бозя дала силу не втратити голову, не наробити дурниць і любити свого чоловіка...але((( все поки йде в протилежному напрямку..... ....шо дєлать?
@Semiramis не бійтеся. Дайте собі час. У вас з чоловіком стабільність, розмірені відносини. А тут нова емоція. Як шторм в сплячому морі. Я майже впевнена, що відштормить і мине. Не робіть собі з цього чоловіка табу, ви так ще більше підігріваєте інтерес до нього. Може це знак, що треба щось міняти в стосунках з чоловіком, може ви віддалились на фоні комфортного життя. Не думаю, що це аж така біда) зраджувати у вас явно наміру нема, вимкніть страх і паніку і тверезе мислення увімкнеться саме. Всьо буде добре
@marianast дякую за пораду...на рахунок страху - то проблема...я шалено боюся (((і найгірше, мені здається,що я цими думками вже зраджую чоловіка і почуваю себе винною....чим більше впираюся не думати про іншого, тим більше він лізе в голову....
@Semiramis Все нормально. Таке буває з усіма. Візьміть з цього вигоду: Вам хочеться виглядати краще, аніж завжди. Відчуття того, що Ви подобаєтеся не лише чоловіку, а й іншим - це теж підняття самооцінки. бувають такі періоди "холодні" в кожній сім'ї. Але то минає. періодично потрібні якісь "встряски", зміни. Головне, щоб не піти "з головою під воду". Нехай метелики в животі літають, але розум повинен бути холодним і розсудливим.
Це таке випробування. Важливо чи перейдете ви від думок до дій. Я колись десь на форумі писала, що залишаю собі і чоловікові право закохатись, без фізичної близькості, романтичного спілкування, зізнань в коханні. Отак перетерпіти в собі. Тоді я це зрадою не вважаю і вірю, що буває такий шквал емоцій, що його мегаскладно викинути з голови. Треба пережити. Але пошук морального чи фізичного зближення то вже намір зрадити. Якщо знайдете в собі сили- зосередьтесь на тому, що найбільше любите в чоловікові. Старайтесь побути вдвох, без рутини і битовухи. Якось так. Ви ні в чому не винні. --- дописи об"єднано, 29 Жовтень 2017 --- @Merry то не я)
це напевне єдине розумне рішення зараз...заховати ті почуття десь в глибину і терпіти собі потихеньку, щоб ніхто не знав ніколи... --- дописи об"єднано, 29 Жовтень 2017 --- постараюся)) впринципі, увагою чоловіків не обділена ніколи...завжди знаходиться той,хто зробить комплімент, або впускає неоднозначні погляди, я завжди таких ігнорую...а тут...ніби підмінили, а коли чую комплімент від нього, то ніби дівча зашаріюся...
Якось трохи не так. Не робіть з того трагедію. Подавлювати чи ігнорувати будь які почуття то завжди є ризик, що вилізе неочікуваним боком. Вас тягне до іншого чоловіка. Прийміть це. Простіть себе. І думайте як того позбутись.
ну, це теж добре, і емоції теж згадуються ))) Просто зробіть собі висновок: чи далі хочете бути з новим чи з своїм чоловіком. Якщо ж чоловік - то побавтеся собі гру з "залицяльником". Повірте, що за трохи часу (місяць-два) Вам то набридне. Він вже не буде здаватися таким цікавим співрозмовником, почне в чомусь повторюватися, ставати занудою і тд і тп. Тоді переводите його в статус хороших знайомих і далі спілкуєтеся лише по роботі. це я з свого досвіду, і з своєї "колокольні кажу"
нічого. Дозволити собі зізнатися, що можете мати прихльність і до іншого. Просто не надумувати соб зайвого- того, чого реально немає. І не будувати від придуманого планів. ну і просто проаналізувати, чому саме так сталося. Інколи це відбувається по тій причині, що просто хочеться встряски від рутинності сімейного життя. Якщо е так, то це не справжні поуття. а просто пошук нових відчуттів. Це минає. Інколи бува, що почуття приходять дійсно просто так. Без пояснень. У Дари Корній є гарна цитата у творі: "Запав він їй у серце і все. І це не пояснюється". Колись це все мине. Але ви будете згадувати ці моменти як одні з яскравих і приємних. Тільки не придумуйте те, чого реально немає і не культивуйте це у собі. Бо ж ви написали лише про свої почуття. Але нічого не згадали про те, як поводиться той чоловік стосовно вас. Ви можете бути для нього просто цікавим співрозмовником. Не більше. Компліменти- то не показник. Ми, жінки, здатні собі придумувати свій світ з одного компліменту.
@Semiramis а Ви думали, що вірність у шлюбі - це така прошивка, яку заливають в РАЦСі? Що ніколи жодних спокус вже не виникне і що не сваритись з чоловіком - значить, жити з ним в утопічних відносинах до кінця? Ми живемо в суспільстві. Знайомимось з людьми. В залежності від рівня природної емоційності реагуємо на них по-різному. Компліменти красивій жінці - це нормально. і НОРМАЛЬНО, що Вам хтось може подобатись, не треба себе за це корити. Просто треба зрозуміти, що з цим робити. По-перше, постаратись не завести все це в площину таємниць від чоловіка. Тобто, щоб у Вас навіть в мінімальних вимірах не почалось подвійне життя. Я більше скажу, подружній партнер - це далеко не завжди останнє кохання. Спокуси бувають не лише швидкоминучі, а і справді глибокі на рівні почуттів. Всі дії варто міряти на одну рамочку: чи Ви в принципі припускаєте для себе розлучення чи ні. Я не перебільшую. Компліменти, гарні розмови, навіть трохи собі щось надумати і забути - це не страшно. Але старайтесь дивитись на крок вперед. Куди ви йдете. Кохати можна одночасно і двох, і трьох. Всі ми різні. Але життєвий вибір - це не лише почуття.
@Semiramis в мене рецепт простий. З героєм зустрічатись якомога менше, а якщо можливо, припинити зовсім. Спілкування звести до мінімально-ділового. Говорити з чоловіком, розказувати йому про свої почуття (не любовні, просто життєві). То час який ви з чоловіком проводите звично, проводити з бідьшою усвідомленістю, а не автоматично. Перевірити в себе в голові "героя", може він просто "високий". Знаєте як жінка бачить високого чоловіка і думає: раз високий - значить сильний, раз сильний - значить мужній, раз мужній - значить сміливий, раз сміливий - значить добрий .... А він просто високий.
погоджуюсь. Не вводити себе в спокусу. Якщо є можливість припинити спілкування - краще так і зробити.
нема можливості покищо. багато-що в моїй роботі залежить від нього на даний час,тому мушу... Дякую всім за поради. Я потроху розбираюся з тим всім, впорядковую думки. І менше стала винити себе,полегшало)
головне - не винуватити себе за емоції Емоції - в кожному разі не провина. І перемогти їх - це важливіше, ніж вберегтися від них взагалі.
Доброго дня. Ну що, шановні панянки, щось я вночі собі нагадала за вас всіх, за плюсики і люті мінуси моїм дописам, і вирішила таки відписатись тут ще раз. Я прийшла сюди, до вас, для того, щоб виговоритись. Правильно тут писали мені у відповідь, що я для себе вже все вирішила, тому не потребую порад. Я вирішила, але носити це все в собі було вкрай важко, плюс хотілось почути чи бувала подібна ситуація в когось іще. Той негатив, який тут отримала (ну, взагалі так і буває на форумах, коли приходить нова людина і з ходу пише щось таке, на думку більшості, провокативне) зачепив мене тільки в тому плані, що я не вірю тим всім, хто кричав фу-фу-фу. Не вірю в те, що самі вони ідеальні. Може, одна - дві, не більше. Ідеальних не буває. І вдячна тим, хто не ризикнув написати тут, але написав мені у приват про те, що і в них було в житті подібне. Одна жінка скинула мені наукову статтю, в якій описувалась закоханість як хімічний процес. Там писалось, що цей процес триває два з половиною роки. Я була в шоці: два з половиною роки мені це все терпіти? Та стало цікаво: невже справді так? Не буду описувати всі свої емоції і переживання. На сьогоднішній день минуло ТРИ роки. Три роки мого кохання. І можу сказати, що таки стаття була частково (а може й повністю) правдива: шалена закоханість минула. Ота, коли рвало дах і постійно текли сльози) Та залишилось кохання спокійне, розмірене. Коли людина стає близькою, рідною. Ми далі спілкуємось, було кілька зустрічей. Без близькості, звичайно, т я знаю, що він відчуває до мене те саме, і на даний момент мене це повністю влаштовує. З чоловіком стосунки налагодились. Все, як і було завжди. Не можу тут писати різні деталі, але на душі практично гармонія. І таки це правда: можна кохати двох. По різному, але можна. От тільки чомусь серіал чи якесь паршиве кіно так ніхто і не зняв Ви тут так цього хотіли) З радістю починаю ловити ваші капці у вигляді мінусів в репутацію) Вибачте за такий довгий допис, я не знаю, як тут його сховати.
я взагалі останнім часом думаю, що в слово "кохання" зміст вкладають геть різний. напевно, це найважливіше.
