Багатодітна сім'я - коли їх більше ніж нас

я вже досить "залізна" в тому плані, але деякі речі "пробивають". Особливо коли вагітна.
Мене не цікавить, хто що вважає, якщо вважають тихо. А от коли починаються висловлювання - то я стараюсь припинити спілкування з цими людьми і йду написати про них на форумі Мені допомагає.
Я дуже помічаю одну річ. Люди хочуть, щоб ми сказали їм, що не вважаємо себе кращими за них. Спробую пояснити. Це в чомусь нормально - міряти на себе чужі ситуації. І от людина, яка має двоє дітей, і їй важко з ними в якихось аспектах, бачить, що в когось більше. І думає собі приблизно так: "Блін, ну от як вони справляються? Невже я гірше, що не даю ради?" Коли я кажу, що в нас нема няні і допомагаючих родичів, то мені одразу: "Ну але в тебе старший вже самостійний", "Ну але в тебе робота така, що ти не весь час в офісі", "Ну але в тебе чоловік час від часу ввечері підстраховує" - тобто, всім важливо пояснити СОБІ, як нам це вдається. Щоб ніхто часом не подумав, що їм вдається менше або гірше.
Я не вигадую, я нерідко з таким стикаюсь. Багато кому важко повірити, що мені все одно, в кого скільки дітей, хто вийшов заміж по зальоту і в кого чоловік "багатенький"
Відповідальність за своє життя - це стиль життя, в якому нема місця обговорюванню і засуджуванню життя інших.
але з тою відповідальністю в наших співвітчизників напряжонка в усіх сферах, катастрофічна причім

 

100%, оправдовують свою лінь і невміння організовуватися. Це я про себе зараз

 

@cjomcjomka та я во з одною зараз і з животом не розумію, ну як такі сім'і з кількома дітьми дають собі раду. Але я дуже добре розумію і усвідомлюю, що то я лузер і нию.

 

ну не треба так категорично
є моменти в житті різні, і деколи дійсно потрібно бути "лінивим", а не всестигаючою " мамочкою, яка рано чи пізно все рівно скаже, все стоп, я загинаюся. Є межі, в усьому.

 

@Vittoriya@svoybox ви що думаєте багатодітні відкрили таємниці всесвіту? Ми так само ниємо, часом встигаємо, часом не встигаємо, в нас буває (часто) рейвах в хаті, і бажання втекти теж часом навідує.
Вільного часу в мене зараз стільки ж як було з однією дитиною (не знаю як воно так вдається), є незручності з тим що взяти одну дитину на манікюр нормально, а трьох вже важче, багато нюансів, насправді.

 

ну так, ) відповісти щось в стилі "ну так, він вже сам готує їсти і забирає малу з садка, а ткож минулого місяця зробив ремонт в ванні, переклав плитку.!
"легка придуркуватість робить людину практично невразливою", чи як там десь писали.

 

сили треба завжди розраховувати з будь-якою кількістю дітей (та й без них теж).
Але діти теж є джерелом звідки беруться сили. Як вони всі поприходять цілують і гладять молодшу, влаштовують якісь розчуливі ігри, це дуже окрилює.

 

@Orman та нє, я розумію, то просто таке ниття

 

в нас або няню шукати або Рому на шнурочок прив)язати...
відео на фб гуляє.. що коли одна дитина -то не відходить від мами. а коли троє-то вони бавляться між собою. старші з меншими гуляють, трохи ідеалізовано. але десь так є..

 

Звісно, вони граються разом, а ще разом б'ються ))) можуть разом прибирати, а можуть розкидати.
Я з Варварою ходила на манікюр. А з трьома я не уявляю цю картину. Є місця, в які одну дитину привести нормально, а трьох (чи навіть двох) буде занадто. При чому занадто для мами.

Але я не того прийшла. Я поділитися. Головне з дітьми (не дуже залежно від кількості) визначити скільки вам на що потрібно часу, і не гратися в "а може встигну швидше". Не встигнете. Хтось перед виходом за хоче в туалет (може й ви), хтось захоче терміново одягнути іншу шапку, чи взяти "ватану масінку". Планування - наше все. Якщо треба кудись дуже точно прийти, то ще 20хв треба накинути на форсмажори. І ще не планувати кілька видів зовнішньої діяльності на один день (прогулянка туди не входить). Спростити все що спрощується - приготування сніданку, і викинути все що можна викинути (в основному власні уявлення про ідеальність).

 

Йооой , бідні там жінки! Мусять чекати поки хтось 4 вродить щоб попліткувати)))

 

Не факт, не факт... Я колись думала, що дитина надворі у візочку гарно і довго спить. Тепер я розумію, що реальність часто шокує, тому вже й не вибудовую планів і очікувань.

 

Ай, @Vittoriya ну що Ви на себе кажете. Ви щодня супергерой, бо доношуєте вагітність за складних умов.

 

ахаха
Та що там пояснювати. Просто повезло. З дітьми, бо самостійні. З чоловіком, бо підстраховує. З роботою, бо не повний день. А ще з фігурою, зовнішністю, самоорганізацією .... просто повезло
Ггггг

--- дописи об"єднано, 18 Жовтень 2017 ---

Це тому, що з животом. Мені вагітною було ну дуууууже важко з малим. Особливо останні місяць-півтора. А зараз нормально. Навіть можна сказати як гуляю з двома, то відпочиваю

 

Боже, ваші слова і мені в вуха, бо я вже у відчутті безнадіі і що далі буде лиш гірше..

 

повний день, навіть півтора повних дні, бо робота не одна. Але гнучкий графік

а ще з освітою, з тим, що пощастило здати на права без грошей, - я Вам кажу, не життя, а джекпотище!
ні, ну я не заперечую, що маю багато. І життя своє люблю. Але це не значить, що я не витрачаю зусиль, щоб мати те, що маю

 

Я теж хочу багато діток,
а поки так в нас одна і теж нию що буває тяжко)))
І таки розумію за що раніше багатодітним мамочкам давали орден «мать героїня» (зараз дають?)

Зауважувала, що зазвичай хто критично обговорює сім»ї де багато малюків, то Якщо не дуже дають раду з одним двома, то там думають мабуть супер допомога і мажорство, а ще якщо є «2+ » то взагалі ))

 

хто не ниє, хай перший кине в мене шоколадку

 

В далеких знайомих була ситуація одна. Меншу малявку 8 міс поклали спати, залишили з найстаршою ( тоді десь молодша школа). І мама кудись побігла. Щось сталося з телефоном, що не могла нікуди подзвонити. І досить сильно затримувалася. Мала проснулася, старша їі посадила на ковдру на підлогу, накидала іграшок, включила телевізор. І зорієнтувалася, що мама затримується, побігла поряд в садок забрати середню дитину. Так що "майже плитку поклала" ( не кажу, що це добре, але вже як їм вийшло).

 

Для мене в чому самостійність.
Вдягнутись. Зібрати портфель. Купити молоко(овочі). Перевдягнутись до айкідо та після. Самому прийти зі школи. Частину уроків зробити зовсім без моєї участі.
Коли ці речі почали траплятись, в мене почалось нове життя. А коли стали нормою, - мені аж очі відкрились.
Але це вже не стільки до багатодітності, скільки до тайм-менеджменту.