Бабуся/дідусь у процесі виховання

я те і мала на увазі. малий хоче уваги, щоб з ним говорили а як сам починає "говорити" - то вуха закладає від голосочку. От я і прошу щоб хтось з ним посидів - а я відволіклася по домашніх справах. Я, готуючи їсти, відволікаюся від всього. Люблю цю справу

Бо допоки малого не було ще - то ми донечку моїм батькам благополучно сплавляли. Та і зараз не відмовляємось від такого щастя

 

Певно, так само не уявляєте, як не уявляли моя мама і більшість радянських жікок, які свято вірили і вірять, що після року "в молоці ніц корисного немає", що їхні доці до 3 годувати будуть

ПС. От просто уявіть на секундочку, що Ваша дитина через 20 років Вам скаже, щось подібне...

(Я не про ГВ конкретно пишу, а про те, що ми ризикуємо так само "вставляти свої п'ять копійок", коли будемо самі бабусями, через що зараз так нарікаємо на своїх мам. І що може треба вже зараз підготуватись до ситуації "нові часи, нові пісні"?)

 

В тому щось таки є, навіть за собою замічаю, що роблю багато такого, як мама моя, коли я була дитиною... особливо спільний сон

 

Не читала теми. Просто скажу, що велика радість і втіха, коли діти мають бабусь та дідусів. Я такого щастя не мала. В мене була прабабуся і прадідусь, але вони вже були старенькі. Я дуже щаслива, що в мого сина вони є, що балують його. Деколи навіть більше ніж потрібно. Навіть якщо зайвий раз брали на руки, чи дали зайву цукерку. Чимось цей зв'язок унікальний.

 

Стосовно гв і "ніц корисного" - я розумію, що часи міняються, мода там всяка і т.п., але грудне вигодовування, це природні основи, тому не дивно, що багато хто до цього тягнеться, бо відчуває, що це Краще, це правильно, а тоді було перекручено (і адекватні мами-бабусі, які можуть вислухати аргументовану думку своїх доньок-мам, також це, повірте, розуміють). Я вже про це писала, це зміна "до кращого", якщо ж в дитини є досвід кращого, то зміна "від кращого" знано менш імовірна.
І взагалі, це нормально, передавати оцей "материнський досвід", я думаю, що так було спокон віку, мене насправді жахає те, що навколо стільки людей, які так катастрофічно не ладнають зі своїми батьками...
Повторюсь, суть в основах: мене мама годувала з любов'ю і дуже шкодувала, що так сталось, що довелось припинити в 7 місяців (через антибіотики), я годую свого сина з любов'ю (хоч вже значно довше) і також дуже би шкодувала, якби через якісь обставини довелось припинити (хоча я маю великий вибір сумісних з гв антибіотиків і інших ліків, якщо що). Розумієте, різниці в основі нема. Те, що я користуюсь новими знаннями, не робить між нами прірви. Це лише вдосконалення, і ми обидві це розуміємо. Якщо мої діти розкажуть мені щось нове про прикорм чи щеплення, я з великою цікавістю цю інформацію проаналізую, сподіваюсь наука робитиме корисні відкриття, головне, щоб діти були на хвилі любові, емпатії, природності, тоді, мабуть і вони робитимуть відповідні висновки.
Може я чогось не розумію, бо мені немає за що нарікати на свою маму. Братиму з неї приклад, коли стану бабусею. Це стосується вміння порадити, підтримати, прислухатись до поглядів дитини, неупереджено оцінити "нові пісні" (я напевно дуже сподіваюсь на свою адекватнісь))) ну і довіритись своїй дитині, яку ж ти сам і зростив.

 

@Mansikat Ну так чудово, що у вас так було і у вас такі стосунки з мамою! Але в багатьох родинах воно так не є...

 

Почитайте світову літературу будь-якого періоду. Проблема "батьки і діти" існувала завжди і немає тут чого жахатися, це нормальний процес, що діти відкидають досвід батьків і шукають "нові кращі шляхи"... Інакше, певно, і прогрес був би неможливий.

(Повторюсь, що то не про ГВ мова, я з тим, що ви вище написали на 100% погоджуюсь, сама в 2,3р маю і гв, і сс. Я на загал, що ми з вами через 20 років теж можемо стати героями дописів у темах "Ми і мами", хоча ми зараз такі певні, що готові до нових пісень)

 

Ех... Подаруйте хтось нам таких свідомих та люблячих бабусів-дідусів - будемо дуже вдячні! Моя дитина поняття немає що таке любов, балування, гостювання в баби-діда((((
Мої батьки померли рано, а чоловіковим батькам абсолютно наплювати на нас(((
Ця тема є для мене особисто дуже болючою, бо з часом синулька все більше і більше ставить запитань типу: "А чому ( умовно Іванка, Оксанку і т.д) забирає із садочка бабуся-дідусь, а мене ні?", " коли баба( дідо) приїде до нас вгості?", " А вони мене не люблять? Чому? Я ж чемний..", "Іванці бабуся на ДН подарувала лего, а мені ніколи нічого баба не дарує(((", " Іванко був на канікулах в своєї баби, а моя ніколи мене не запрошує вгості.. чому?" , " Мама( тато) подзвони бабі Юлі нехай приїде подивиться як я виріс, а я їй віршик розкажу і намалюю щось гарне..." і ще купа-купа різних запитань такого ж плану.. навіть в телефонному режимі спілкування онука та баби завжди зводиться до кількох стандартних фраз:
- Бабуся, добрий день!
- добрий день! Що ти робиш?
- бавлюся ( пишу, малюю, гуляю тощо залежно від моменту)
- ясно, а ти чемний?
- таааак.
- в садочок ходиш?
- так.
- ну добре, дай трубку татові..
занавЄс...
Чесно признаюся, що не раз сльози наверталися на очі, коли бачила як по вулиці, на майданчиках бабусі-дідусі гуляють із своїми онуками, водять їх в театр, цирк, каток, гуртки і т.д....

 

Я розумію, що вам боляче, що батьків немає, а свекри такі... ну не такі, як вам би хотілось. Але я не розумію, чому ваша дитина задає стільки запитань про бабу-діда. У нас немає жодного діда і діти ніразу мене не спитали і не сказали: я хочу діда.

Я про смерть ще їм не хочу розказувати, а свекруха щось там пробувала. То я місяць мучилась, щоб заговорити їм зуби. Їх не так дід цікавив, як "а як то воно на небі жити?" Брр, моторошна для мене тема... Зараз вроді забули.

Може ви культивуєте якось вдома ту тему баби-діда? Бо діти, як правило, не тянуться до тих, кому до них байдуже, або кого в них нема

--- дописи об"єднано, 19 Січень 2016 ---

і це ви ідеалізуєте. Це одиничні випадки. Радше виняток, ніж правило. Бо молоді бабусі-дідусі ще своїм життям займаються, а старі -- господаркою, кухньою, кастрюлями і газетою)))

 

Тут ключеве саме: "У нас немає жодного діда"..
А в нас виходить, що є живі-здорові , але участі вони у житті мого сина не приймають. Плюс в нашій групі 70% діток заводять чи забирають саме бабусі-дідусі діток, а не батьки, тому всі знають чия то баба чи діто прийшли і, наприклад, коли я в одягаю-забираю додому із садочка свого синульку, а в коридор заходить чиясь баба чи діто, то мій біжить в групу із криком " Катруся, по тебе бабуся прийшла!", сусідська дівчинка з якою дружить мій син постійно перебуває під наглядом своєї бабусі чи прабабусі, бо батьки працюють, плюс купа різних ситуації навіть із чужими людьми, які постійно малого щось про бабів розпитують і т.д. Наприклад, перед святами стрижу малого в перукарні і та жіночка-перукар запитує в нього : " Ой, я який же ти тепер красунчик, поїдеш до баби вгості на свята?"

 

Бідна Катруся!!! Та дитина в стораз більше тішиться, коли її мама чи тато (а краще разом і на машині))) забирають. А не "знов баба прийшла"

--- дописи об"єднано, 19 Січень 2016 ---

то щось ви до себе таку енергетику притягуєте. Моїх про таке не питають

 

та ні - я ж не писала, що всі це роблять постійно - просто описувала ті чи інші моменти свого перебування в певних місцях, де таке було і мені попадало на очі)))

 

Батьків не повернеш, а тих свекрів -- відпустіть. Це важко. У мене є знайома, яку свекруха не хотіла. А син дуже маму любить і повністю забезпечує. Причому, спершу він мамі посудомийку купив, а потім дружині, яка йому дітей народила. І ця дівчина тут сама -- усі її найближчі родичі за кордон виїхали, а вона тут із коханим залишилась.

І от та свекруха мало того, що ніколи не приходить, не допомагає, не дзвонить (хоча із синочком щодня по 10 раз говорить, а про внуків і невістку навіть не спитає), то як раз невістка в лікарні лежала і лікарі сказали їй принести якийсь фреш. То свекруха принесла їй в лікарню 2 кг брудної моркви і тертку, а марлю для вичавлювання сказала в медсестер попросити. І от та дівчина так дусилась образою, казала, що мало із розуму не зійшла від тих монологів сама із собою. Вона постійно думала, проговорювала те, що хоче сказати свекрусі. Казала, в душі стою -- уявно із свекрухою сварюсь, їсти готую -- із свекрухою... А потім в один момент послала (при чому не свекруху, а свої думи) -- і 3 роки навіть чути не хотіла про неї. І попустило. А тепер свекруха змінилась, внуків інколи навіть бавить)))

 

Ну, у Влада, дякувати Богу, є всі бабусі-дідусі (і навіть трошки пра-), але бачить він їх раз в півроку на свята, бо живуть усі досить далеко. Мій малий не фанатіє тільки від бабусь, йому по барабану, аби було з ким тусуватися - дядя Саша приїхав - кльово, ідемо з тьотьою Наташею гуляти - супер.
Погоджуюся з @Kandya , Ви, певно самі занадто акцентуєте на бабусях-дідусях. Зробіть щоб у житті дитини просто було більше дорослих - тьоті, дяді (не обов"язково родичі - друзі родини, сусіди...). І дитині того буде абсолютно достатньо для щастя. І ще - не чекайте чогось від свекрів і не акцентуйте на тому - приїхали, добре, не приїхали - ну і ладно, ми тьотю Оксану в гості краще покличемо. Головне не кровний зв"язок, головне те як людина ставиться до Вас і дитини.

 

розумію, але коли люди задумуються, як буде в майбутньому в їхніх родинах, коли вони будуть бабусями, то можуть сподіватись, що зуміють вибудувати такі стосунки із їхніми поки що малими дітьми, що і тоді у них буде все гаразд)

Ми напевно про щось різне говоримо...я не кажу, що мають на 100% збігатись погляди, але вміння полагодити не залежить від покоління. З усіма-усіма людьми на цій планеті ми є різні, з кожним потрібно (при бажанні) знаходити як порозумітись і як жити в злагоді, це стосується і батьків, і чоловіка, і друзів, і власних дітей. А жахаюсь я того, що так багато бачу відсутності близькості, якогось холоду, прагматизму, поверхневості, емоційної незрілості, якісь хиби у вихованні, що стають рисами характеру і нормами спілкування, і які далі передаються із покоління в покоління, вони є дуже руйнівними для сімей...часом цих людей взагалі важко назвати сім'єю, у них стільки образ, стільки комплексів, стільки "поломок" душевних, спілкування їхнє - це просто "гавкання" одне на одного...і в більшості це просто ретранслюється в наступне покоління, бо зупинити це все - велика душевна робота, не кожен захоче і не кожен подужає. І це не проблема "батьки-діти" в смислі "нових пісень", тут проблема зовсім в іншому, хоч може на поверхні і "нові пісні" грають і так виглядає, що за них спотикаються. Я не знаю, що Ви під цим маєте на увазі, те, що одні не хочуть жити, так, як інші, хочуть спробувати нового, те, що міняються смаки? А хіба не це називається життєвою мудрістю, що і такі речі потрібно сприймати як належне, тобто як те, що так "світ влаштований". Тут мабуть треба розрізняти те, що є "вічними цінностями" і що просто вподобаннями, трендами, і т.п. Любов, повага, турбота, захист - вічні, слухати ABBA чи Metallica - минущі. Коли все добре в першому, в другому вдасться порозумітись, обов'язково)

 

ну хоч прийшла))))))))
два роки тому синулька за період осені тричі лежав в різних лікарнях, свекруха про це знала, одного дня дзвонить до свого сина ( мого чоловіка) і питає як добратися з Головного вокзалу з/д в центр ( ми якраз тоді були вже на Огієнка в лікарні) і той наївно подумав, що вона їде онука провідати в лікарню, а вона їхала на здибанку до родички, що приїхала з Пітера на пару днів до Львова...

 

вона прийшла не з власної ініціативи. Син був у відрядженні і реально не було кому принести гроші-ліки-їжу... Якщо коліжанки ще могли б щось поїсти принести, то гроші -- ні

--- дописи об"єднано, 19 Січень 2016 ---

А може прийшла глянути, як неродива невістка мучиться)))

 

Я звикла сама справлятися із життєвими труднощами, не потрібно, щоб баби-діди бавили щотижня мою дитину, але

можна було б і виявити бажання побачитися із онуками ( крім нашого синочка в них є ще троє старших онуків від старших дітей і до всіх таке ставлення байдуже)...

 

@Svjatkova, я вас розумію.Хоч наша ситуація з бабусею-дідусем менш критична (у нас також лиш чоловікові батьки).
Але малий час до часу теж починає мову про "чому не їде баба(власне я кажу- бабуся, а він мене виправляє баба!)".
По тел. говорити з нею не хоче(гоноровий пацан), ми їздимо до батьків чоловіка приблизно раз на місяць, бабуся тоді проводить з ним час 20-30хв. більше не витримує. Я не дуже в притензії, бо він реальне шило. Вона по-своєму його любить...
Мені, інколи хочеться плакати від ситуації, як моє дитя біжить на зустріч з підскоком, бо Даринкина бабуся! йде (сусіди наші)...
Так що @Kandya, можна і не культивувати щербатість від відсутності бабусь-дідусів, але діти самі відчувають і розуміють

 

А, ну та, то ще хочеться ту крихітку тулити і "доношувати". Та й дідусь, видно, не може натішитись То ви трохи пояснюйте словами, трохи вчинками ( ну треба дитинку погодувати, лягайте і годуйте, скільки потрібно, годину - то годину), головне, не "відлякайте" тата, бо вже зовсім скоро, за якихось пару місяців, коли дитинці вже буде все цікаво, ті візити дідуся будуть вами зовсім інакше сприйматися