А ви з чоловіком християни? До церкви ходите/молитеся? Думаю, варто говорити, багато і довго, пояснювати. Кажете, любить дітей. Так от, донесіть до нього, що дітям потрібний здоровий, тверезий батько, який подасть гарний приклад. Може організм не сприймає алкоголю? Хм...Може спробуйте почати з чогось дуже лайтового. Скажімо, піти на якісь курси, потім підпрацьовувати десь декілька годин на день. Будете і заняття мати, розвиватися, ну і він дуже переживати не буде.
не треба брехати. Якщо хочете їм сказати - кажіть, якщо справжні подруги - підтримають, розрадять. Звичайно вони не зобов'язані вирішувати вашу ситуацію, але послухати і зрозуміти мають. І ви виговоритесь. Бо навіщо ж тоді подруги... з того, що мала можливість спостерігати серед родин своїх подруг і родичів...Не перестане пити, поки не зрозуміє, що може втратити те що має, те, що йому дороге. А судячи з вашого допису, ваш чоловік у "повному шоколаді". Робота є, гроші заробляє, ви постійно вдома його чекаєте, самі ж пишете в нього все добре, його все влаштовує. Тому в таких обставинах нічого змінювати не хочеться. А кому захочеться? Та нікому... Вам що ще немає 18, що ви "проситесь"? Хочете працювати - ідіть і працюйте))) Життя таке перемінливе, невідомо як складеться все, а ви втратите роки професійного досвіду, бо вас "чоловік не пускає." І йому теж не завадить побачити, що ви активна соціально, а не лиш вдома. Може знайдете собі дружній колектив, нові знайомства, цікава робота і досвід, з дому будете виходити гарна і сповнена надій. Нехай чоловік побачить, що у вас є життя поза його інтересами, може тоді якось зрозуміє, що є шанс, що його спосіб життя "не впишеться" у ваш спосіб. Може зробить правильні висновки.
Що саме говорити людині? і як можна достукатись до нього коли він не бачить у своїй поведінці нічого поганого. Чи є тут хтось хто поборов цю залежність і живуть щасливо разом? Розвестись якось я ще не можу наважитись адже я виходила за нього заміж я люблю його і він міг би бути хорошим чоловіком і чудовим батьком якби не один і дуже великий недолік це пристрасть до алкоголю. Так я не сказала організм не сприймає. П'є не так і багато (якщо говорити про об'єм) та всеж результат Дякую вам за пораду я все шукала роботу та почну мабуть таки з курсів(кулінарія чи шиття) Дякую що не осуджуєте і не критикуєте .
@AnastasiaKit , співчуваю. Мої поради: 1. Шукайте причину, чому ви серед маси нормальних чоловіків обрали схильного до залежності (перегляньте дитинство). 2. Йдіть працювати і тим самим забезпечте свою незалежність від людини, яка, на мою думку, знаходиться на першій стадії алкоголізму. Це важливо. 3. Перестаньте вговорювати, пояснювати, наводити приклади. Не вважайте свого чоловіка дебілом, який цього всього не знає. Знає, просто вважає себе мудрішим за всіх - його типу пронесе. 4. Не народжуйте з ним дітей. Не прирікайте їх на муки з батьком-алкоголіком. Бо дитинство мучитимуться і в дорослому віці з імовірністю 90% в пару оберуть собі людину з залежністю, тирана, інфантила і т.д. 5. Порада, яку ви проігноруєте наразі(((( Бо він ще не допився, а ви не намучились. Розводьтеся. Колишніх алкоголіків не буває. Пити покидають одиниці, але і у них НАЗАВЖДИ залишиться алкогольне мислення. Вони перестають бути "золотими чоловіками" - нема почуття вини за п"янку, нема що замолювати. Але вони залишаються егоїстами - ти прибереш, помиєш, п"яте-десяте і все для мене-коханого. Вам лише здається, що життя довге - а оглянешся і за плечима 10-15-20 років чужого алкоголізму. І ви не жили, а існували, у вас купа психосоматичних хвороб і тік від слова алкоголь. Воно вам треба?
@AnastasiaKit, я пробіглася по цій темі і знайшла для вашого ознайомлення свої дописи. Буде трохи лонгрід, але не полінуйтеся і прочитайте їх усі - в них я виклала свій досвід життя з дядьком-алкоголіком. 2009 р. Мій дядько - алкоголік зі стажем. Як і його покійний батько, мій дід, якого я бачила тільки на фото. Дід пив по-чорному. Приходив додому п"яний, вибачте, наробив у штани, бив посуд, кричав, що заріже бабцю. Маму, тоді ще дитину, зі страху трусило нє по-дєтскі. Тепер має зіпсуту нервову систему на все життя. Бабця з ним розлучилася, бо не допомагало нічого: ні сльози, ні вмовляння, ні прохання навернутися на шлях істинний, ні народження другої дитини (мого дядька). Друга вагітність була в бабці дуже важкою. Токсикоз страшенний, місяць в лікарні. Кололи глюкозу. Нічогісінько не могла їсти півтора місяця, тільки воду пити. Всі лікарі казали робити аборт. Але бабця народила. Носилася з дядьком усе життя, як з писаною торбою, була і за маму, і за тата. Дядько теж почав пити. Хоча хлоп здоровий, не каліка, попав у хорошу сім"ю, жінка, 2 дітей, великий будинок, робота, машина. Так ні, треба пити. То одне "обмити", то друге... Почав пити. "Стаж" - 18 років. Просили, вмовляли, сварили, наставляли. Не допомогло. 15 років тому жінка його вигнала, і він прийшов жити до нас. І такая дрєбєдєнь була в нас кожен день: 2 прохідні кімнати, 6 людей, з них 2 школярі (я і брат), 1 алкоголік (дядько). Все, що ми пережили, можна описувати дуже довго. Скажу коротко - ми пройшли всі кола пекла. Лікували його, де тільки можна. На Кульпаркові був енну кількість разів. Біла гарячка - теж пару разів, ввижалися "страшки-барабашки". Одного разу тато не витримав вночі, зчепився з ним, не втрималися на ногах, серед ночі як гепнули на ліжко (а я там спала, нікого не рухала, понімаєш, і тут гуп-мат-трах-тарарах!). Два хлопи, один з яких п"яний, зі всього маху хляп на 59-кілограмову одинадцятикласницю! Я як скричала зі сну... От піде в запій на 2-3 тижні, потім тиждень-два лежить тупо в ліжку, потім шукає якусь роботу, знайде, попрацює пару днів, заробить гроші - знову запій. Мама викличе дільничого, він прийде і запровадить його в наркологію (бо ж сам не хоче, кричить, пручається, хлоп здоровий!). Місяць полежить, і все починається спочатку. Так ми живемо з 1994-го. Я закінчила школу, поступила в універ (з другого разу), вийшла заміж, відівчилася, закінчила, і то все під "акомпанемент". Слава Богу, вже там не живу, маємо свою квартиру. Але своїх шкода. Просять, благають, лікують, вірять, що це останній раз. А толку мало. Останні гроші в бабці канючить на пиво і "чекушку". Я на 100% згідна з тим, що людина має в першу чергу захотіти САМА звільнитися від своєї згубної звички. Звичайно, треба поговорити, пояснити, відправити до хорошого нарколога, десь напитати якесь товариство анонімних алкоголіків, туди б чоловік сходив, чи що. Без відома і згоди хворого - не знаю. Мій дядько де тільки не лікувався, всі лікарі казали, що в першу чергу людина має захотіти того сама, а без неї її не вилікує ніхто. 2010 р. Мій дядько - пияк з 19-літнім стажем (див. тему "Алкоголізм"). Бабця вже котрий рік не випускає з рук молитовник і книжечку з молитвами до св. Шарбеля, образки - кожного вечора молиться, або Бог нарозумив сина, навіть коли лежить з тиском за 200. Даємо сотий, тисячний шанс, просимо, молимо, миємо, годуємо, обпираємо, купуємо Ваш магазин, аби роботу шукав. Навідуємо на тих роботах - як ти, що ти, що тобі треба, не пий, з роботи відразу додому і т.п. Наразі... нічого. 2010 р. Слабовольний і слабохарактерний. Раз хотіли просто не пустити до хати п"яного - ліг вночі на балкон, гупав ногами по дверях і матюкався на весь двір. А сусіди ж кругом! Повиходили, нас садистами назвали і міліцію хотіли викликати. 2015 р. Не змінилося ні-чо-го. Тільки баба померла. Дядько таки вкоротив їй віку своїми вибриками. А так - все без змін. 2015 р. А мій дядько допився до цирозу, але це його не спинило. От нещодавно, коли не було в хаті випивки, хотів випити саліциловий спирт... 5 років тому батьки розміняли квартиру на 2-кімнатну і 1-кімнатну, в яку поселили дядька, бо через постійні п"янки і скандали протягом 18 років, що він у них жив, були вкрай виснажені морально. Проте мама постійно його відвідувала, приносила їжу, контролювала, допомагала, лікувала, виводила з запоїв, позичаючи гроші, де тільки можна було. Дядько звинувачував усіх, що відселенням в окреме помешкання його покинули самого, відкинули. Про причини "відкинення", звісно ж, ні гу-гу. Минулого року він помер у 54 роки. Допився. Не допомогло нічого. Також почитайте в цій темі дописи форумлянок Lasti та Orman - дуже корисно і життєво. А моя порада така: біжи, Лола, біжи (с) Тобто втікайте від такого чоловіка далі, ніж бачите, і чимшвидше.
@Lasti, а причини алкоголізму теж психологічні? А як відпрацювати цю причину? Це можна робити тільки з психотерапевтом?
Так, причини алкоголізму саме психологічні Психотерапевт - це оптимальний варіант. Але, на жаль, в нас ще так мало спеціалістів саме з того профілю. І вони дорогі, зараза(((( Сім"я - першопричина - завжди дисфункціональна. На вскидку: Мама - тиран, контролер, маніпулятор. Тато - інфантильний безхребетник, тиран і т.д. Хтось в сім"ї алкоголік. Емоційна закритість і холодність. Вседозволеність і попустительство. Або навпаки - абсолютний контроль. Не вчать дитину відповідальності за вчинки. Або дитина у всьому винна. Не можна виявляти почуттів. Не можна говорити "ні". Як наслідки - дитина виростає з певними психологічними проблемами, які під дією алкоголю чи інших препараів, що змінюють світосприйняття, просто нівелюються і людина розправлює крила і вже ніби не так страшно жити. Сюди ж ігроманія, фанатизм віруючих, сексоголізм. Тотбо бажання самоствардитися власне - ось, я можу!!! Інша сторона медалі - свівузалежненість. Теж залежність - але від емоціного стану інших людей, від одобрення оточуючих. Також жертовність - вічна жертва. Все це - втікання від реальності життя, небажання сприймати світ таким, як він є насправді. Важко в двох словах... Мелоді Бітті варто почитати - там багато інфи для роздумів.
@AnastasiaKit Страшна у вас ситуація. А ваші батьки далеко? Я так розумію ви фінансово залежите від чоловіка? Бо виглядає , що вам треба категорично ставити питання Я або алкоголь і не йти на компроміси. Ні з ним, ні з собою. Знадобиться підтримка чиясь однозначно.
Самій не можна. Книжки, групи підтримки Ал-Анон, церква (чула, що в церкві Михайла є який священник, ніби Вороновський прізвище), сайт Нотдрінк - і вже не сама, і вже крок за кроком геть з того пекла. Головне не зупинятися.
@AnastasiaKit дуже Вам співчуваю. Але Ви не приречені, у Вас може бути шанс на нормальну родину.Алкоголізм то біда для родини, для дітей для жінки? І не факт, що у майбутньому не полізе битися, чи то вас чи то дітей.Уявіть собі як на то все будуть дивитися діти. Які почуття будуть в їх душах? І яка доля їх чекає з таким батьком? А яка доля чекає Вас?....Бо пропити можна все на світі....Ви не зобов'язані його рятувати. Він дорослий , нехай врятує себе сам...
А як, розрізнити? Кожен день випивається, але в загальному, ні нащо не впливає. Тобто все в порядку і здійснюються всі побажання, дружина, діти, батьки не обділені увагою і т.д. Тобто весела, адекватна людина, яка реально не робить нічого поганого, але випивша. І всі знають, що присутній алкоголь. Як розцінювати таку ситуацію?
@Козенятко в багатьох культурах є нормою щоденне вживання алкоголю. В Гуглі навіть є денні норми по горілці, вині і т.д Мені здається, що алкоголь не має змінювати поведінку і при потребі людина може без проблем тривалий час не вживати спиртного. Тоді це швидше ритуал ніж залежність. Мій дід щодня за обідом випивав стаканчик горілки і при тому дуже пишався, що жодного разу в житті не був п'яний . Мій знайомий щовечора під час вечірньої прогулянки з собакою випиває дві банки пива, хорошого, улюбленого . Не п'яніє, смакує
Ото власне, я і хотіла почути. Бо думки розбігаються, і дехто каже, що кожен день-алкоголізм. Хоча, я завжди кажу, що головне міра.
Кожен день -це не знаю як по українськи, а по російськи "бытовое пьянство", яке в більшості випадків переростає в алкоголізм.
Запропонуйте тій людині не вживати місяць і подивіться, чи і на тверезо буде весела, адекватна людина, яка реально не робить нічого поганого. Чи почнеться ломка (алкоголь теж нарокотик, ага), нерви, стреси. А себе запитайте - а чому я не вживаю кожен день і не маю в тому потреби? Алкоголіки - залежні люди - бувають запойними і щоденними. Оті щоденні можуть все життя ходити в рівному режимі вживання, але вічно в стані зміненої свідомості, тобто несправжні. А можуть перейти в табір запійних алкоголіків. Регулярне вживання алкоголю приводить до алкоголізму. Щоденне і поготів. Виключень нема ні для кого. Хоча з іншого боку, якщо п"янка нікому не заважає - то чому б і ні? --- дописи об"єднано, 31 Липень 2017 --- Сприймають по-різному, бо одному бридко жити з людиною, від якої вічно перегарчиком несе... а іншому нормально, бо з того всього є свої бонуси... бонуси є однозначно, хай навіть на рівні підсвідомості.
Оттаким воно і виходить, хоча це також можна назвати алкоголізмом, культурним. Ну, то так поки, це не створює проблем.
Тобто якщо я собі щодня під вечір посиджу пів годинки з стаканчиком в якому грам 40 віскі з льодом то я побутова п'яничка? Без претензій, цікаво як люди сприймають таку звичку.
