А я собі римую... (поезія форумлян)

В любви есть много откровений,
Есть страх и боль, есть сладкий смех,
Есть много ласковых мгновений.
Любовь находит в жызни всех.
Она приходит не заметно,
Как будто ето только сон.
Не ставтесь к ней вы безответно,
Не прогоняйте с сердца вон.
Разви не ето греет душу,
Когда два сердца вознеслись,
Когда кому то кто то нужен,
Когда так сладка чья то жызнь.
Когда нет принцыпов и боли,
Когда так сердце рвется жыть,
Когда подходят все пароли,
Когда так хочется любить!

--- дописи об"єднано, 18 Грудень 2015 ---

В сердце боль, ведь он ушел.
Ни привет, ни здравствуй, ни прощай.
Бить может он другую там нашел.
Но видна в глазах его печаль.
Говорил, что будем жыть красиво,
Что меня ты не оставишь никогда.
А я поверила в твои слова ретиво.
А ты ушел, из сердца навсегда.
Ну что ж, не буду падать духом.
Ушел иди, держать тебя не стану.
Тебя любила, не верила я слухам.
Ну а теперь пи*деть не перестану.

 

Догоріла свічка...Каплі воску на столі.
Загубилося кохання ,зникло у пітьмі.
Допишу рядок і ставлю крапку.
У твоїй душі нема достатку.
І гуляє вітер по твоїй оселі.
Догоріла свічка...Думки невеселі.
Розвіваються вони на душі просторах.
Залишилася любов лиш в бездарних творах.
Догоріла свічка ...Тиша душу крає.
Кволий промінь світла мене огортає.
І нема нічого лиш папір з словами.
Догоріла свічка...Темнота між нами.

 

Мов орхідея розквітає ніч.
Так тихо й ніжно розкриває пелюстки,
А місяць осяйний із нею пліч-о-пліч
Запалює омріяні зірки.

Бринить трава від подиху вітрів.
На край наш крила опускає сон.
Торкнувсь тихесенько людських вікон,
В уяві казкою мрійливо задзвенів.

Колиску огортає мамина рука
І сльози падають не першу вже годину.
Яка у тебе, жінко, доля нелегка.
Без чоловіка ти роститимеш дитину.

Не плач, дитино, матінко,не плач!
Твій чоловік загинув не даремно.
Від Божої руки буде покараний палач
Та це не втішить твого серденька,напевно.

Мелодія солодкого світанку
Гіркою стала й більше не звучить.
Торкається зоря заметеного ганку
Народ наш плаче й у вогні горить.

Та тьма не вічна, ніч минає.
Ще сонце здатне наші душі освітити.
Тепліється у серці віра, більшає і оживає
Святая віра у можливість все змінити.

 

просто ти згадай її, коли
Світло-сірий світ заллють дощі.
коли стане темно на душі.
коли довго-довго не заснеш...
Всі мости давно вже розвели, -
І вам не зустрітись, ідучи...
Та, як стане холодно вночі, -
І вона тебе згадає теж.