Бідні обділені цікаво, чи ті, що посерединці, можуть вирости егоїстами і з яких причин. От чому не люблю цю тему і про багатодітність, бо, насправді, всі вже все для себе вирішили, своє ставлення (і здебільшого не дуже позитивне) до протилежного табору сформували, а в цих темах хіба обмінюються суб'єктивним досвідом. Я чомусь думаю, що егоїзм - то риса характеру і трошки вплив батьків. А от певні нюанси в побуті таки тісно пов'язані і з кількістю братів чи сестер, і з якістю , і з тараканами мами-тата. Ще мені цікаво, чому людей так зачіпає, коли їх питають про кількість дітей. Відразу контратака: сама от одне маєш, зі своїми от не справляєшся, зі своїм чоловіком перше розберися))) Чому мене ніхто ніколи не дістає? Часом так скучно, я б поговорила з кимось в пісочниці на цю тему (жарт)
знаю, що то дуже поширений аргумент народити дітей, оце про склянку води на старості, але, твердо переконана, що треба від того відходити - інакше багато нездорового почуття вини може нав'язуватися дітям, а ми їх народжуємо для вільного життя, і, скільки б їх не було в сім'ї, і які б по порядку вони не були, вони не мусять присвячувати своє життя догляданню батьків...а це так часто буває, що народжують ще друге-третє, ще дівчинку, на яку одразу покладається оцей тягар "вона/він залишиться коло мене". Незважаючи на всю благородність присвяти себе іншим людям, так неправильно батькам оцього вимагати, особливо якщо це вихідна мотивація для того, щоб дати новій людині життя. зачіпає, якщо там щось болить - банально, починаючи від невпевненості в собі і відчутті, що комусь не вгодиш, якщо будеш мати "лише одне чи забагато", невмінні своїх меж означити, тому такі коментарі сприймаються як докори, нав'язливі поради, але кількістю дітей така проблема посторонніх втручань в особисте не вирішиться)
Написала купу всього і стерла. Оскільки мене останнім часом злять (десь саме таке слово буде правильне) новомодні теорії про "всі травми з дитинства" і "в усіх проблемах винні батьки, які колись неправильно щось сказали і забагато вимагали", то просто напишу, що в моєму розумінні доросла людина - це людина, яка сама відповідає за свої дії і рішення. Якщо батьки колись її народили для "стакану води", а вона хоче йти в світ, то вона йде і живе так, як має жити. При тому "стакан води" забезпечити батькам вона зобов'язана, навіть якщо знаходиться за тисячі кілометрів і місяцями не може знайти бажання подзвонити. Я ніколи не повірю, що мама може нічого не очікувати від дитини, навіть якщо відкрито про це не говорить. Людина завжди чекає знаків уваги і турботи від тих, кого любить.
@Haidee я до речі остатньо теж трохи переосмислила оте "щоб було кому шклянку води подати". Життя ж воно таке як коло, ми народжуємось беззахисні, не здатні про скбк подбати і це для нас роблять наші батьки. Це довгий і складний процес, поставити дитину на ноги. І от старість, знову людина стає беззахисна і не завжди здатна про себе цілковито подбати. То може так і має бути, що діти доглядають стармх батьків? Може це так само природньо і само собою зрозуміло, як і батьки, котрі доглядають за малими дітьми?
з природою там певно мало спільного. те, що виховують дітей - це продовження роду, твоєї генетичної інформації. а витрачати ресурси на людей, які старі і скоро помруть - не логічно. тому догляд за літніми батьками та й взагалі за батьками - то вже надбання цивілізації і, так сказать, гуманізму
Теж думаю, що це природньо. Вже як там виходить, то інша справа, бо сучасна людина багато чого неприроднього стала робити. Вже й немовлят в певних соціумах "немодно" доглядати мамі, не те, що старих. Але власне забезпечити їжею, одягом, нянькою малу дитину мусить і та мама, яка сама фізично нею не займається. То є такий мінімум необхідний, хоча дитині треба маму, а старим батькам теж хочеться мати поруч рідних дітей. Для мене "стакан води" для мами в майбутньому є таким самим за важливістю, як "кусок хліба" для дітей зараз. І хоч жити зі своєю мамою я, напевно, не зможу ніколи, але ту увагу, яку я морально відчуваю в силі їй приділяти, я приділяти буду. Тому я щиро не розумію, чому дитині з самого малечку не пояснюють, що крім вільної волі в неї також завжди будуть обов'язки, і не завжди легкі і приємні. Я своїм пояснюю, бо для мене це дуже важливо. Це вже трохи не в тему виходить, бо і одній дитині можна привити справжні моральні цінності і сподіватися від неї підтримки років через 40-50.
я надіюсь, що ви зрозуміли в якому контексті то написано. бо вже боюсь, шо тут почнуть переживати за моїх батьків))
О, ще майже в тему напишу. Мій чоловік одинак, ми одружені майже 11 років. Батьки його виховали дуже відповідальним сином і він є таким самим чоловіком. Але егоїстичних замашок має вагон і причепик то от я ще років 5-6 тому не дуже любила їздити до свекрів (хоч вони в мене золоті), а тепер мені дуже комфортно з ними. Я так тішуся, коли бачу, як мої діти обсідають діда з голови до п'ят і читають казки, чи копають м'яча з ним, чи помагають бабусі вареники ліпити. І свекруха аж світиться, бо вона такої внукощедрості від єдиного сина не чекала Їй вже 71, і хоч вона від стакана води вперто відмовляється, він в нас завжди напоготові (тобто підтримати морально, фізично, фінансово батьків для нас один з першиз обов'язків). --- дописи об"єднано, 11 Червень 2017 --- Ну значить то мені з моїм так повезло Я не маю на увазі класичний егоїзм, але в побуті вже 11 років день в день наголошую, що чаю треба робити два горнята, і канапки не тільки собі, і коли купуєш щось собі в магазині смачненького, то або бери більше, або хоч подзвони спитати, чи дружина теж щось хоче до чаю))) а муж щиро дивується, як то можна про таке здогадатися. Може його просто в садочку не навчили ділитися
В мене ідентичне везіння)), тільки з тою різницею, що чоловік не одинак, а навіть по теперішніх мірках, з багатодітної сім'ї))). Не хочеться категорично стверджувати але, як на мене, все просто- генетика+ виховання/внутрісімейні аспекти. Від кількості "якість" не залежить. Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
Дівчатка,навіть не намагатимусь описати свою реакцію,коли дізналась,що вдруге вагітна.....встидно((((малому на той час був рочок....чоловік вчився в інтернатурі ще.... жили,сама не знаю як....Але знаєте,коли народилась моя Марічка-все стало на свої місця-робота-клопоти-матеріальне-духовне налагодилсь.І ми з Артемом віримо,що той спокій,стабільність і впевненість нам Бог дав саме з Марічкою))))
В мене багато друзів одинаків..я б не сказала що вони егоїсти.навпаки.досить відкриті.щедрі на спілкування люди і планують мати хоча б двійко дітей.. Пс.по темі і про себе.мені в листопаді 39(о майн год.де ділись роки ) дві вагітності.двоє родів.перші закінчились нещасливо.другі кесареве. От я хочу більш ніж одну дитину.але є якийсь внутрішній страх. І скажем я ще не готова фізично.вічно втомлена і тд. З батьків ніхто не помага.і сумніваюсь що помагатиме як буде друге дитя.чоловік бува в 10вечора додому приходить з роботи.. от мені лячно .. і хочеться і колеться
От прочитала і зрозуміла як мені повезло), бо сама точно б не наважилась))). А так отримала "подарунок" згори, і просто не змогла б від нього відмовитись)! Ну і якщо чесно - то я якось підсвідомо на цей "подарунок" чекала). І все є не просто, але є якась віра у те, що є підтримка згори і все буде добре)))!
@Rodionochka ви пишете у вас третя вагітність, не друга) Трьох не так багато зараз мають, і на третю наважитись напевно ще складніше ніж на другу) Ви молодець, дай Бог вам здоров"я!
Не хочу бути зверхньою, але так направду поверхнево писати одинак - егоїст. Одинацтво теж додає людині якихось рис в поведінці, незалежно від щедрості, доброти і дружності. Так сам як і те чи ти старший, молодший, різниця у віці. Зустрічаючись з хлопцями часто до розповіді вичисляла їх місце в сімї)) Дає свій відбиток чи довелося ділити батьківську любов і на яких умовах Надіслано від мого SM-J700H, використовуючи Tapatalk
знаєте, я завжди розділяю, те, що я відчуваю своїм внутрішнім обов'язком, і те, чого від мене вимагають інші. Я вважаю, що як мама, не можу вимагати, щоб мої діти колись присвячували своє життя, щоб доглянути мене немічну (про догляд я говорю тут саме в контексті такого близького догляду, а не з-за океану найняти і оплатити няньку - це такий формальний мінімум, я б сказала), але як доньці, мені б хотілося, щоб мої батьки не залишалися на старості самі і без моєї уваги. Може (і так, Ви праві, я, як і, думаю, всі, сподіваюсь на це навіть підсвідомо, бо я ж маю з дитиною цей близький стосунок зараз) і моїм дітям так само буде хотітися, просто це з площини любові, добрих стосунків, і логічної турботи, а не формальних "обов'язків", які вимагаються. Мені подобається, коли стосунки такі, що дати хочеться більше, ніж просять, може це мої якісь особисті особливості сприйняття, але мені не потрібно на пальцях з дитинства тлумачити "ти мусиш забрати до себе хвору маму, чи купити їй їсти, якщо в неї пенсія 1000 грн", я це і так відчуваю своїм....не обов'язком, а своєю потребою - потурбуватися про свою дорогу людину. Це логічно, це природно, це не треба пояснювати, мені. А сумно бачити сім'ї, де одну дитинку прямо спеціально вирощують для обслуговування на старості - їй не дозволяється жити окремо, бо ж в батьків великий чудовий будинок, не дозволяється поїхати вчитись чи працювати в іншому місті чи країні, одружуватись із кимось, хто не впишеться м'яко і тихо в батьківську сім'ю - це дитина, яку хочуть батьки все життя тримати коло себе дитиною. От про це я пишу, а не про нормальні людяні стосунки дорослих дітей зі своїми старенькими батьками - це проста нормальна людська любов, а в вищеописаному варіанті - токсична прив'язаність (перепрошую, якщо це також новомодна клішева фраза)), сподіваюсь, суть сказаного мною від цього не спотворилась. Я власне про такий аспект "склянки води на старості" писала.
