Просто вірші...

Тема у розділі 'Мистецтво', створена користувачем Romko, 5 Листопад 2009.

  1. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member

    Мені казали : "Ти не бачила життя,
    Ти молода, іще біди не знала’’.
    Та не взували ви моє взуття,
    ¦Й не чули, як у відчаї кричала…
    Не бачили моїх гарячих сліз,
    Не чули серця мого крики болю…
    А біль із нього, як гадюка ліз,
    І з тим плачем він вирвався на волю.
    А ви не йшли моїм шляхом пліток,
    Круті дороги мої не топтали,
    Не бачили моїх фотокарток,
    Й моїх книжок ви також не читали….
    Мене за руку вели теж не ви,
    Коли в пітьмі молилась я до Бога,
    Й не ви мені тоді допомогли,
    Коли до пропасті вела мене дорога.
    То як беретесь й судите мене?
    Як можете ви знати, чим живу я???
    Не забувайте, що живемо раз,
    І кожен сам своїм життям керує.
    Та що ж вам говорити про життя?
    Та що ж осуджувати долю вам не вашу???
    Подумайте про власне каяття, І їжте зі своєї миски кашу…
    © Оксана Граб"юк " Мені казали..."
     
    • Зе бест! Зе бест! x 6
    • Подобається Подобається x 5
  2. MISS SCARLET

    MISS SCARLET Well-Known Member

    Вибачайте, що російською - та це оригінал. Я в захваті від віршів цієї поетеси. Оцініть.

    Вещи дорожают... Люди дешевеют...

    Люди дешевеют, вещи дорожают…
    Просто бездуховность в мире процветает.
    Уточкою губы, «селфи» с голым задом…
    Были бы финансы… Доброты не надо…

    Мимо инвалидов и котов облезлых
    Едет модный перец с фейсом бесполезным…
    У него стабильность… Папа в депутатах
    И диплом не хилый… Он учился в Штатах.

    Кто-то за идею и семью воюет…
    Кто-то из генштаба званьями торгует…
    Звёзды на погонах за продажу пленных,
    Но они дешевле слёз обыкновенных…

    Горе-командиру вдруг «героя» дали,
    Чтоб в котле и дальше те своих бросали…
    Чтобы брат на брата за авто и дачу…
    Кто в бою бесплатно – жизнь отдал на сдачу…

    Продаются кресла, галстуки, портфели,
    Новости в газетах и большие цели…
    Отыщите совесть за вознагражденье.
    Курс души обвален за одно мгновенье…

    Ненависть затмила в людях состраданье.
    Главная задача – просто выживанье…
    То, за что боролись – оказалось бредом…
    Как в войне с собою одержать победу?

    Только смех детишек возвращает к Богу,
    Ведь войною к миру не найти дорогу…
    Небо смотрит сверху и от слёз седеет…
    Вещи дорожают… Люди дешевеют…

    © Copyright: Ирина Самарина-Лабиринт, 2015
     
    • Подобається Подобається x 4
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  3. MISS SCARLET

    MISS SCARLET Well-Known Member

    І ще один -
    - Послушай, да… Тебе всего семнадцать,
    А ты твердишь «Меня попутал чёрт…»
    Ты говоришь, что некуда деваться?
    Подпишешь здесь… и сделают аборт.
    А что потом? Гулянки и подруги…
    Ты будешь говорить: «Виновен он…»
    В обтяжку джинсы и живот упругий…
    Поклонников примерно миллион…

    И ты полюбишь искренне однажды…
    Почувствуешь, что есть в тебе душа...
    А о жене с душой мечтает каждый,
    Но он потом захочет малыша…
    Тебе уже за тридцать… Вы женаты,
    Но аист над крыльцом не пролетел…
    И ты поймёшь, что очень виновата,
    А Бог тебе ребёнка дать хотел.

    Пройдёт леченье в дорогих больницах,
    Но результат не сможет удивить.
    И будет нерождённый ангел сниться,
    Который так хотел на свете жить…
    Твой муж уйдёт, не став отцом примерным…
    И в сорок пять ты будешь у окна
    Смотреть, как жизнь идёт походкой стервы,
    Всё так же мимо… Только ты одна…

    Мне шестьдесят… И нет детей и внуков…
    Скажи, зачем живу, кого любить?

    Вдруг пациентка, взяв её за руку,
    Сказала: «Доктор, я хочу родить…»

    © Copyright: Ирина Самарина-Лабиринт
     
    • Подобається Подобається x 3
  4. zdorov

    zdorov Well-Known Member

    сподобалось

    Два абсолютно разных человека
    Смотрели, как танцует в парке дождь…
    Один сказал, что дождь — сердечный лекарь,
    Другой, что дождь — вода, а чувства — ложь…

    Потом нежданно солнце заискрилось,
    Как будто у небес своя игра…
    Один сказал, что это Божья милость,
    Другой сказал: «Замучила жара»

    А мимо них прохожие спешили,
    Мелькали, исчезая, кто куда…
    Один сказал: «Какие люди злые…»
    Другой спросил «А вдруг у них беда?»

    А в парке на земле лежал мужчина…
    Смотрели люди, косо, и ворча…
    Один сказал: «Напился, как скотина»
    Другой: «А вдруг инфаркт? Скорей врача…»

    По парку шли влюблённые, казалось,
    Что ловят каждый взгляд друг друга, вдох…
    Один сказал: «Уж лучше б не влюблялась…»
    Другой сказал: «Счастливые… Дай Бог…»

    И вот уже у входа магазина,
    Застыл один от этой красоты…
    Другой сказал «Немытая витрина…»,
    А первый… любовался на цветы…

    А дома… «Посмотри…», — она сказала,
    С восторгом, у раскрытого окна…
    А он ответил: «Рама старой стала…»
    Она ему: «Да нет же, там луна!!!»

    Один ворчал на всех вокруг полвека,
    Другой любил весь мир… за солнца свет.
    Два абсолютно разных человека
    Живут в одной квартире много лет…

    Ирина Самарина-Лабиринт
     
    • Подобається Подобається x 7
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  5. Akina

    Akina Така, як всі, - лиш крила з-за плечей :)

    Отаке нині ФБ приніс :)

    Я сильна
    Я вільна
    Я вперта.

    Красива,
    Щаслива,
    Відверта.

    Я - сонце, я - небо, я – зорі
    Я – річка, я – поле, я –море.

    Я запах дощу, вогню спалах
    Я зграя думок в сивих хмарах.

    Я – шепіт трави
    подих вітру,
    вершина гори,
    дотик світу.

    Я квітка, я ніч, я бажання
    Я ранок, тепло, я кохання.

    Я крапля, я повінь, я злива..
    Я дочка, я мати, дружина.

    Я хочу, я вмію, я знаю
    Я зможу, я все подолаю

    я пісня, сторінка роману
    Я перша така і остання.

    Квітка
     
    • Зе бест! Зе бест! x 3
    • Подобається Подобається x 1
  6. ChristinaSummer

    ChristinaSummer Well-Known Member

    будь з ним чесною серце шепоче
    совість давить неспілі думки
    як не любиш, то бути не хочеш
    як кохаєш cтарайсь берегти

    не тримай в таємниці образи
    відпускай трохи камінь з душі
    кажуть щастя не прийде відразу
    але бруд весь очистять дощі

    вдвох борітесь за себе затято
    уникайте дешевих спокус
    буде складно, життя то не свято
    Лиш незрілий цілунок-укус.
     
    • Подобається Подобається x 1
  7. Dominika

    Dominika Well-Known Member

    І він спитав - чого ж ти не прийшла
    у іншу пору, в час мого цвітіння?
    А я сказала - Ти мені один,
    о цій порі, об іншій і довіку.

    І я прийшла не струшувать ренклод
    і не робить з плодів твоїх набутку
    Чужі приходять в час твоїх щедрот
    А я прийшла у час твойого смутку


    -
    Стоїть у ружах золота колиска.
    Блакитні вії хата підніма.
    Світ незбагненний здалеку і зблизька.
    Початок є. А слова ще нема.
    Ще дивен дим, і хата ще казкова,…
    і ще ніяк нічого ще не звуть.
    І хмари, не прив'язані до слова,
    от просто так - пливуть собі й пливуть.
    Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.
    Ще все на світі гарне і моє.
    І світить сонце оком загадковим.
    Ще слів нема. Поезія вже є.

    © Ліна Костенко
     
    • Подобається Подобається x 4
    • Зе бест! Зе бест! x 2
    • мімімі мімімі x 1
  8. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member

    А вже весна не за горами.

    Лишився тиждень до весни.

    Вона уже й говорить з нами,

    Приходить радісно у сни.

    Дарує квіти білосніжні,

    Жовтенький первоцвіт цвіте,

    І крокуси красиві, ніжні…

    Усе під сонечком росте.

    На річці лебеді з качками

    Шукають гнізда на воді.

    Небесна синь бринить над нами,

    А вся природа — у труді…

    Прокинулось все, оживає,

    Хоч в календарику — зима…

    Але весна вже не чекає,

    І всі календарі — дарма…

    Вона наблизилась до краю,

    Ввірвалась в зиму та й іде.

    І я від щастя розквітаю,

    Бо щастя нам весна веде.

    Надія Красоткіна .
     
    • Подобається Подобається x 1
  9. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member

    [​IMG]
    Зроби мені кави .

    Зроби мені кави такої, " По - львівськи":

    Із смаком любові та запахом віски,

    Що вулички міста покриє туманом,

    П'янку із п'янких -"Americanu".

    Ми сядем в кав'ярні, де я захмелію,

    Скуштую той смак і, напевно, зомлію,

    Мій Львів... Мій музей... за тобою скучаю...

    Красу неповторну у серці тримаю.

    Старенький трамвай провезе вуличками,

    Проляже стежиною спогад між нами,

    Розбудять нас дзвони стареньких дзвіниць,

    Під небом розкинеться Львів горілиць.

    Пройдемось по площах, неначе по казці-

    Живи, любий Львове, у Божій ти ласці!

    А ми знов приїдем, щоб кави попити-

    Чи можна, скажіть, таке не любити?!

    Леся Утриско.
     
    • Зе бест! Зе бест! x 3
    • Подобається Подобається x 1
  10. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member


    Який холодний квітень.


    Який холодний квітень:
    В журбі, із заметіллю,
    Співучий... сходом квітів,
    В зимовому весіллі.

    Який холодний квітень:
    І сніг в зеленім листі,
    Пелюстки змерзлих квітів,
    Зодягнені у блиску.

    Який холодний квітень,
    Яке зрадливе сонце,
    А в нім чарівні квіти -
    Замріяне віконце.

    Який холодний квітень,
    А в нім стежки у травах,
    Згубились білі квіти,
    В сонливих ще загравах.

    Який холодний квітень.


    Леся Утриско.
     
    • Подобається Подобається x 3
  11. nataliachayka

    nataliachayka Member

    Голос твій оксамитом стелиться,
    Заворожує всі думки,
    І крізь простір, як хурделиця,
    Прагне душа до душі.
    Ми шукали один одного
    Ми блукали у різних віках
    Я завжди обирала інакшого,
    Ти був вільний, неначе птах
    Але в цьому часі зустрілися,
    Один одного ми знайшли
    Адже саме у світі прекрасніше -
    Це споріднені дві душі!
     
    • Подобається Подобається x 5
  12. Яська Березнева

    Яська Березнева Well-Known Member

    Мені б туди, де татові за тридцять,
    Де мама зовсім юна й молода.
    Біжать роки, і їм не зупиниться,
    Біжать так швидко, мов ріки вода...

    Мені б туди, де вата на ялинці
    Вкриває гілочки, неначе сніг,
    Туди, де "справжній" Дід Мороз гостинці
    Приносить в Новий рік всім на поріг.

    Мені б туди, де гратися в садочку
    Я зможу безтурботно цілий день!
    Туди, де мама вишила сорочку,
    І я у ній співатиму пісень.

    Мені б туди, де хата бабці з дідом,
    Пробігтись босій зранку по траві,
    Де всі збиралися у свято за обідом,
    Туди, де всі щасливі і живі...

    Людмила Степанишена.
     
    • Подобається Подобається x 7
  13. Dominika

    Dominika Well-Known Member

    Не знаю чи то в тему про школу чи сюди...зачепив мене вірш. Автора не знаю, приніс фейсбук
    Про малюка
    Одного дня малюк пішов до школи.
    Він був маленький, а вона – велика.
    Та двері в клас вели уже знадвору,
    А добрий вчитель на порозі кликав.
    Навколо всі раділи і всміхались,
    І школа завелика не здавалась.
    І став малий щасливий, як ніколи.
    Він був малюк. І він пішов до школи.
    Одного ранку вчитель каже: «Діти,
    Сьогодні з вами будем малювати.»
    Малюк подумав: “Добре. Небо, квіти,
    Я вмію все: корів, трамвай, курчата!
    І тигра й левів, і човни і брата.
    Дістану фарби й буду починати.
    І був малий щасливий, як ніколи.
    Бо він – малюк. І він прийшов до школи.
    Та малюка спинив учитель: “Стій-но!
    Іще не час. Не всі підготувались.
    Малюк спинив свої уяви мрійні.
    І зачекав. Так довго, як здавалось.
    “А зараз, починаймо, – каже вчитель –
    Сьогодні малювати будем квіти!”
    Малюк подумав: “Добре. Квіти – вмію!
    Я намалюю дивну: жовто-синю!!!”
    Та вчитель знов його спиня: “Стривай-но!
    Я покажу, як треба малювати
    Дивись уважно. Фарби підбирай-но.
    Ну ось. Тепер всі можуть починати.
    Малюк поглянув і подумав: “Нене,
    Це ж просто квітка. І стебло зелене!
    Червона. Не цікава і звичайна.
    Його ж була – чарівна, дивна, файна.
    Та він промовчав. Не сказав нічого.
    Про те, що в нього краща набагато
    Перегорнув сторінку. І почав ізнову.
    Просту червону квітку малювати.
    Так, як на дошці показав учитель
    Так треба. То про що жаліти?
    Він і не вмів пручатися ніколи:
    Він же – малюк, який прийшов до школи.
    На другий день приніс учитель глину.
    І каже дітям: “Будем щось ваяти”
    Малюк подумав: “Добре”. Вибрав синю
    Й почав в руках шматочок розминати,
    “Ліпити вмію я слонів, мишей, машини,
    І змій страшних, і ягоди ожини…”
    І був малий щасливий, як ніколи:
    Бо він – малюк, і він прийшов до школи!
    .
    Та малюка спинив учитель: “Стій-но!
    Іще не час. Не всі підготувались.”
    Розвіяв знов його уяви мрійні.
    Малюк чекав. Знов довго, як здавалось.
    ” А зараз, починаймо! – каже вчитель –
    Сьогодні посуд будемо ліпити.
    Малюк подумав: “Чашку і сулію,
    Велику ложку – посуд: я це вмію!”
    .
    Та вчитель каже: “Всі іще чекайте.
    Сьогодні миску будемо ліпити”.
    Малюк подумав: “Добре. Всі ж бо знайте:
    Таку зліплю, що бити-не-розбити!
    Я форму їй зроблю чудову,
    Таку ти не зустрінеш знову,
    І розфарбую кольором небесним,
    І вийде дивна мисочка чудесна!”
    Та вчитель зупиня: “Малюк, куди ти?
    Чекай іще, дивись сюди уважно:
    Я покажу вам, миску як ліпити.”
    І показав. Повільно і поважно.
    Малюк поглянув і подумав: “Нене,
    Така проста. Глибока і зелена.
    Порожня. Нецікава і звичайна…”
    Його ж була – чарівна, дивна, файна.
    Та він промовчав. Не сказав нічого
    Про те, що в нього – ніде правди діти –
    Багато краща. Всі зім’яв. І знову
    Глибоку мисочку почав ліпити.
    Таку, яку їм показав учитель.
    Так треба. То про що жаліти?
    Він і не вмів пручатися ніколи:
    Він же – малюк, який прийшов до школи.
    Малюк навчився всіх чекать терпляче,
    І все робити так, як каже вчитель.
    Він більше не малює так, неначе
    Чарівні звірі бродять в дивних квітах.
    Так сталось. Та одної днини
    Змінились плани у його родини.
    І в інше місто, до нової школи
    Пішов малюк. В тривозі, як ніколи.
    До класу двері не вели знадвору.
    Були великі сходи. Потім – зала,
    А потім знову вниз, по коридору,
    І вже у клас. Це трішечки лякало.
    Та знову всі раділи і всміхались,
    І школа завелика не здавалась.
    І став малий слухняний, як ніколи.
    Вій був малюк. І він прийшов до школи.
    І новий вчитель знову каже: “Діти,
    Сьогодні з вами будем малювати!”
    Малюк продовжував собі сидіти.
    Подумав: “Добре”. І почав чекати.
    Питає вчитель: “Ти чого?” “Чекаю”,
    “Що будеш малювати?”‘”Я не знаю,
    ви не сказали”. “Ти малюй, що знаєш.”
    “Якими кольорами?” “Як бажаєш!”
    “Якщо всі намалюють однаково,
    Як я дізнаюсь, де чия картинка?
    А так – всі різні: весело й чудово!
    Бери ж бо фарби й починай сторінку!”
    Малюк не знав, що буде малювати,
    Боявся ще раз вчителя спитати.
    Намалював. І не подумав: “Нене!”
    Червону квітку. І стебло зелене.
    Звичайну квітку. Сумно, як ніколи.
    Одного дня малюк пішов до школи
     
    • Подобається Подобається x 3
  14. mazepynka

    mazepynka Well-Known Member

    В цьому світі велика розкіш —
    Залишатись самим собою,
    Дивуватись, як брешуть в очі,
    Вирушати у бій без зброї,
    Задивлятись у безмір неба,
    Не соромитись буть смішною,
    Виглядати дитинно чистою
    І не чутись комусь рабою.
    В цьому світі велика розкіш
    Залишатись, найперш, Людиною,
    Бути з‘єднаним словом-правдою
    Нерозривною пуповиною...
    І радіти на повні груди,
    І любов’ю зіткати простір...
    Навіть жити у цьому світі —
    Вже велика для тебе розкіш.

    ОксанаКузів «Велика розкіш»
     
    • Подобається Подобається x 3
  15. Khustyanka

    Khustyanka Well-Known Member

    Вона вірила в крила, бо ними плекала світанки,
    Їх теплом огортала дітей, чоловіка і долю,
    В ніжність їх сповивала, мережачи в яв колисанку...
    Вона вірила в крила, як в силу натхненної волі.

    Вона вірила в крила і в неба блакить незрадливу.
    Вона вірила в них, коли землю встеляли тумани.
    Зачіпаючи струни веселки, купалася в зливах
    І крилом затуляла щемливі в незгойності рани.

    Вона знала: в осерді цих крил наливається зерня,
    Дозріває, зростає, злотиться, ясніє дарами.
    Тихим помахом їх підіймалась над прірви і стерні
    І шукала, шукала, шукала відчинені брами.

    Вона вірила - є шлях новий у стокрилості світла -
    І трималась, трималась за ніжний ранковий промінчик,
    Проростала у небо, щораз сподіваннями квітла,
    І злітала увись, і цю вись дарувала всім іншим...

    08.03.2019р.
    Галина Сливка
     
  16. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member

    Конвалії!
    Де день замріяно торкає висі
    Там сонечко,немов дитя в колисці,
    Проміння через хмарки пробива,
    Немов сорочечку свіженьку одяга,
    Таке сонливе-позіхає!
    Нахмурилося небо,ніби зле,
    Ось,ось рясненький дощ проллє,
    Мов сльози !
    Трави зашепочуть-торкнися,
    Торкнись так лагідно мене-
    Конвалія-красуня мов благає!
    І завмирає дотиком краплин,
    Що омивають,мов любовний плин,
    Пелюстки!
    Здригаються,немов кохають.
    В житті новому оживають,
    Цвітуть красою неземною,
    Чарівним подихом-неначе пеленою
    Торкають,мов п*янкий дурман,
    Де повиває їх густий туман-
    Весняний морок!Мов пухкий рушник,
    Огорне й захистить від злих,ще тих
    Пронизливих вітрів,хай не дратують,
    Й не лютують,а лагідно цілують,
    Мов губи,-солодко-медові,
    Конвалії- так ніжно-веснянкові!
    Леся Утриско.
     
  17. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member

    Осінь, гарна молодиця
    Розгулялась, веселиться,
    Прикрасила все барвисто
    І шипшинове намисто
    Одягла собі на шию...
    Та чого тільки не вміє
    Осінь, щедра господиня!
    Гарбузи, картоплю, дині,
    Все зібрала із городу.
    Не забула й про погоду:
    Заховала у тумані
    Сад, де яблука рум'яні.
    Там, де груші соковиті
    Зранку дощиком обмиті,
    Листя жовте розтрусила,
    Де береться в неї сила?
    Осінь гарна молодиця...
    Літо нам вже тільки сниться.
    (Тарас Шевченко)
     
  18. mazepynka

    mazepynka Well-Known Member

    Передмова:




    WI-FI


    а знаєш,
    жодного заперечення не лишилось в цієї осені.
    навіть слово "любити" вже не парується з часткою "не".
    на одній планеті зі мною є жінка з важкими косами.
    я ніколи її не бачив, але вона частина мене.

    і нас єднають не вірші, не речення, не слова,
    нас єднає лише стабільний вай-фай.

    вона любить каву, а втім, хто її не любить – тієї кави.
    ще вона любить вірші – а це вже, погодьтеся, дивина.
    її погляд крізь відстань такий довірливий і лукавий,
    що я б його безпомильно серед всіх розпізнав.
    вона живе легко і невимушено, світло і ясно.
    хоча іноді її накриває і вона подовгу хандрить.
    але світ їй усміхається – аж видно ясна,
    і хандра перевтілюється до пори
    у якісь обірвані рядки, чи у вірші на ходу,
    у римовані речення – межи суцільного люду,
    в те, що я нібито вже вийшов і десь там іду,
    і от-от – незабаром – з-за повороту – буду.

    і це такий невимовний, невловимий кайф,
    що між нами є цей триклятий вай-фай.

    а замість обіду вона подовгу швендяє містом,
    чи осіннім парком, його закапелками і кутками.
    вона з цим безлюдним парком настільки сумісна,
    як безпритульні коти із жіночими руками.
    вони ластяться і муркочуть, торохкотять і труться,
    вони ладні йти за нею – куди завгодно – всюди!
    ніби вона очільниця полум'яних революцій,
    а заодно і жриця пантеону вуду.
    і те, що її тримає, те, що її веде,
    те, що дає наснагу перед цією дорогою,
    перевтілюється в музику, в натхнення – в те,
    що ніколи не забувається, навіть потрохи.

    з цим вона і засинає – гола-голісінька,
    з надією про сон, в якому її підхопить течія –
    не назустріч мені, а кудись на далекі висілки,
    в хатинку з вай-фаєм, що до сих пір нічия.

    звідки вона мені напише – не сумуй, бувай,
    хай все так і лишається – ми і вай-фай.

    над цією хатинкою височітимуть небеса,
    і котитимуться зорі ввігнутою зіницею.
    кожен лишається із вибором сам на сам,
    щоб розірватися навпіл між журавлем і синицею.
    і коли все на світі закінчиться, все зотліє і все мине,
    навіть ця ефемерна відстань і вай-фай між нами,
    навіть файли і папери з нашими іменами,
    навіть пам'ять, розмежована розпарованими снами,
    навіть вірші, що звалися дочками і синами, –
    і тільки вона не. тільки вона не.
    навіть тоді не.

    Сергій Татчин

    і ще:

     
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  19. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member

    Проникливий вірш.
    “А я люблю простих людей"…
    А я люблю простих людей…
    Таких, які говорять щиро.
    Які сміються до дітей,
    Не мріють про розкішну віллу.
    Які недоліки свої
    Знаходять сили визнавати.
    У них всередині бої
    Ведуться з темінню завзято.
    А я люблю людей простих,
    Які уміють пробачати.
    Таких, що бачать власний гріх
    І вміють вчасно промовчати.
    Людей, які живуть життям.
    Саме живуть, а не існують.
    Їм не потрібен зайвий крам,
    Вони кохання не купують.
    Людей, які своє плече
    Підставлять у скрутну годину.
    І не згадають вам про це,
    Як час якийсь потому сплине.
    Людей, що світяться добром,
    Говорять правду просто в очі.
    Не зловживають за столом
    І помсти кривдникам не хочуть.
    Людей, які брудні плітки
    За спиною не стануть плести.
    Вони не слухають чутки,
    Хай хто б хотів про щось донести.
    А я люблю людей простих,
    Таких, які книжки читають
    І виглядають перший сніг
    І визнають, чого не знають.
    Людей, які цінують мить
    І не чекають на суботу.
    У них в очах вогонь горить,
    А в серці віра та турбота.
    А я люблю людей простих,
    У чомусь геть неідеальних.
    Але справжнісіньких-живих!
    Не слід сприймати це буквально.
    Люблю людей, які лице
    Своє за маску не ховають…
    Люблю людей – кричу про це!
    Кому? Навіщо? Я не знаю…
    Я вірю в силу тих людей,
    Незримо сховану у них.
    Що серцем рветься із грудей
    А я люблю людей простих
    І пройде час і змінить світ
    До невпізнанності усюди,
    Але не зникне вічний слід,
    Який залишать світлі люди…
    © Огнєва Інелла
     
    • Подобається Подобається x 4
  20. Sweet sunflower

    Sweet sunflower Well-Known Member

    Літо без осені,
    Радість без суму.
    Хто тебе, щастя, людям придумав?
    Сонцем ціловане, в білому світі.
    Спершу ти наміри мало нехитрі:
    Там, де квітуче кінчалося літо,
    Ти намагалося землю нагріти.
    В час, коли мрія лишала людину.
    Ти нахиляло обрії сині.
    Світ все багатшав. Роки минали.
    Люди для себе щастя шукали.
    З доброго дива, з власної волі
    Стало залежним щастя від долі.
    Г. Чубач