Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

а мені подобається Вас читати) дякую. що ділитесь)

 

Дотримуючись золотої настанови "можеш не писати - не пиши", не писала. Принаймні в цій темі. Вже й не пам'ятаю, коли відмічалась востаннє. А оце щось захотілось до "не можу"...
Я таки люблю літо. Без обмежень, планів, зобов'язань, цілей і галочок про їх виконання. Тому й не змогла себе пересилити і хоча б опублікувати список з жалюгідних 30 пунктів у відповідному флешмобі. Та й виконала з нього лише один пункт - переглянула серіал "Абатство Даунтон". Читай - години, вирвані з життя. Хоч за великим рахунком... навіть сподобався.
А життя - воно прекрасне. Будь-де за межами Львова. ) Ходити босоніж по пісочку чи по травичці, гріти плечики на сонечку

(це особливо еротично, коли чоловік вже тиждень як за 1000 км від мене)

, упиватися смаком хрумкого кавуна чи медової диньки і дрихнути по 2 години в обід, бо спека нелюдська та й робити нічого.... Той стан розслабленості, коли тіло легенько рухається в ритмі "Пахлава медовая, креветки, трубочка, попкорн

на пляжі?!

, кукуруза сладкая...мидирапан

(мидии, рапан)

холодное пиво..." Літній душ з якоюсь дешевою шампунью, 0 грамів косметики, нещипані брови, тріснутий ніготь, а все одно принцеса.

Принцеса забула, як газ включається, і що речі часом треба прасувати.. і тільки зараз усвідомила тяжесть свого битія.

Пісок на підлозі, пісок в ліжку, пісок в купальнику, павучки-сороконіжки... Дискотека до 3 (без виходу з номеру, і так добре чути ) з обов"язковим караоке "БооольнА! Рррюмка водки на стале!"в фіналі, підйом в 6 на ранкову прогулянку - і жодної втоми.
Тепер я знаю, що таке абсолютне щастя, і розумію, що для нього потрібна всього лише правильна компанія. Цього року склалося не зовсім так, як хотілося, навіть не хочу писати про нюанси, але висновки зроблено, а місце я собі взяла на замітку, наступного разу гайнемо вдвох з малим, а може і втрьох - з чоловіком, тобто.
Приїхали додому - чоловік нагодований

(дякую тобі, мама!)

і заскучений за нами. І морозиво таке дешеве!
Класне літо - це коли пригадуєш смак справжнього баноша, вперше дегустуєш боб левеш і бограч та розумієш, що печеня по-закарпатськи — це не просто деруни з підливою, це.. божественно. Морозиш ніжки в потічку, полюєш на білі... та інші, за мірками місцевих - "недогриби". Спиш в палатці, на яку всю ніч гупають яблука (так сі стало, що з хворим туристом справжньої вилазки не вийшло, то отаборилися в садочку), годуєш кота господарів

(я стала котолюбом)

, рятуєшся від спеки в стінах неприступних замків. Термали залишили на колись - впевнена, ще не раз приїдемо в благословенний Закарпатський край, бо мене туди як магнітом тягне.
Приїхали додому - чоловік живий тільки завдяки @jalla (бо ж мама була з нами і нікому було нагадати про те, що деколи варто їсти), і вже НАДТО заскучений — «нєбрасаймєнябольшепажалуста» в в очах. Хльопчик мій )
Проза життя: на морі малий примудрився отруїтися кавуном, дві нічки не спав - так плечі чухались. Плюс вони з братчиком весь час були в контрах, що додало нам всім не конче позитивних емоцій. А "одного разу під Свалявою" в нього почалась ангіна. В день приїзду.
Проза... вона є, і її багато. І не тільки прози, але великого смутку. Змін пріоритетів. Необхідності прийняти очевидне та розставити крапки (а цього я ніколи не вміла робити і хтозна, чи навчусь). Багато заздрості від тих, хто й не пробував ходити в чужих черевиках, відповідно, деякі зміни в колах спілкування. І хай кожен думає про мене що хоче. I'M ONLY HUMAN
Продовжую з телефону, бо «чиїсь» золоті ручки зробили так, що на компі залип капслок. Що це означає? Що проза не закінчується, і мене муж.. ну, може не приб'є.. Тому тримайте за мене кулачки. І шовкова нічнушка та пляшчина закарпатського винця мені в поміч. А мама ще питала «нашо тобі того вина?» Мамо-мамо)) В надії, що ця проза стане причиною врочистості, завершую допис.

 

Ну писати як @Patty я не вмію), але літо також люблю. Особливо це літо. І це розумієш, коли воно вже ось-ось піде...
Ще весною я зовсім не сподівалась на якусь активність), але таки було все: і море, і гори, і Закарпаття, і практично всі місцеві озера. Не було лише Шацьку, шкода...
А ще було класно, бо діти дома довше ніж на тиждень не затримувались: бабці, табір, дідусь. Це мені подобалось навіть більше ніж подорожі). Я навіть від них встигла відпочити і відвикнути. Вони якось раптово подорослішали, і в них вже свої плани, без мами-тата). І я цьому теж дуже рада).
Наступний тиждень має бути досить насиченим гостями. Має приїхати тітка з Німеччини, яка завше потребує уваги і розваги). А ще чоловікова сестра з Києва з друзями та собаками). Ото буде весело вже не тільки нам, але й нашому Гайкові. Ось таким буде майже завершення нашого безтурботного літа.
А далі буде осінь, повна турбот, переживань, кардинальних змін (не люблю взагалі змін, навіть найменших). Як то все пережити? Як звикнути? Як налагодити? Деколи здається, що я вже трохи застара для цього, а деколи - що досвідчена) та мудріша ніж років так 12 тому. Нове - воно мене завжди трохи лякає. І зараз щоночі не можу ні про що інше думати...
Тому, літо, не поспішай)!

 

дякую, дякую всім, що пишете, бо часом ваша врочистість допомагає скрасити мою прозу.
А я весь тиждень заходжу сюди, думаю чи писати і йду геть.
І нині в мене якось знов не райдужно. Вранці насварила на тата, бо він хтів помогти, але часом мені тих допомог аж надто

ходила вчора вирішувати одне питання, мусила зустрітися з купою людей, переговорити, зрештою з'ясувала чому за одну річ нам виставили величезний рахунок. Домовилася, що зробимо інакше, люди пообіцяли зробити новий проект і новий розрахунок. Але ж ні - мої батьки знають краще. Тато бідкався, що саме вчора поїхав на город і не зміг піти зі мною Мама кричить, що ми ясно нічого не петраємо і на таких як ми намагаються заробити гроші, а ми на все ведемося. І то нічого, що я вчора з половиною фірми перебалакала, з'ясувала реальну причину того і домовилася про нове рішення. Ні! Головне поскандалити і всіх обізвати придурками і баригами. Аж мене трясе від того всього. В тата своя позиція - там всі молоді працюють, тому саме ВОНИ ніц не шарять, а от він має піти і поговорити з тим, хто там за старшого.

А ще нині повно закупів, наготувати шось треба на вихідні, трохи більше прибрати, бо завтра в свято того не робитиму. І, блін, за тим всім я розумію, що так щиро з дитиною вже кілька днів не бавлюся - не малюємо разом, не читаємо. Все її спихаю на шось, бо маю справи як не домашні, то якісь зовнішні.

Хоча врочистості якісь та є - вчора були в стрийському парку, хоч лише 2 години, але кожне нестандартне проведення часу то для мене теж радість. А ще на тижні таки здибалася з коліжанкою , хоч Уля не дуже дала нам побалакати, але всерівно свою порцію позитиву отримали всі. А ще мене дуже підбадьорив один мудрий отець, з яким я говорила днями про вихід на роботу, віддавання дитини в садок і т.п. Зокрема нагадав мені, що не маю я слухати всіх навколо хто там і як вважає коли мені час йти працювати. І що напруга, яка накопичилася за останні 2 роки навчання в перемішку з доглядом дитини грудної, тепер якось має вийти з мене. Тому нічого страшного як я дам собі ще один рік спокою і відпочинку, відісплюся, начитаюся гарних книжок і т.п. І що це зрештою принесе більше користі моїй сім'ї , ніж робота і садок.
І новий магазин книжок у Форумі мене потішив вчора страшенно - знов відчула отой потяг до мови. Купила собі гарну книжку з перекладу і вже мрію про багато інших, які там побачила.

Все ж є багато гарного, про що можна згадати, то значить не так все зле. Ця темка змусила мене нині згадати і проаналізувати все, і врешті потішитися. Мрію, що ще одна дорога мені духовна особа незабаром матиме для мене годинку, і я знов піду в монастир на каву. Такі плани ))

 

Хто сьогодні витягував 3 гігієнічні прокладки аж з гофрорукава унітазу? (декілька кубиків лего так і не вдалося врятувати)! Зате врятовані ще з ннаццять іграшок від вічної мандрівки просторами каналізації... Хто переодягав 2 рази дитину, облиту з голови до ніг чаєм і компотиком?хто розібрався, що та "коксакі"

в малого

не така вже і страшна хвороба? Хто чекає коли, нарешті, той "аа-громнєйший" ячмінь зійде з ока, щоб скористатися хоча б мінімальною косметикою і вийти межи люди? Хто думає, як би то втікнути з хати, щоб ніхто не знайшов і не рухав, а особливо, не мамкав і не нив? В кого чоловік має свої плани на вихідні, в яких діти участі (і я теж) не приймають?
ПраіЛьно, це все ЯЯЯЯ

Ну і трошки заспокійливого: в коханого наступний тиждень - відпустка. І я... вірно, ніяких планів не будую . Не з моїм то щастям....

Свекруха який день видзвонює, випитує коли будемо, бо декілька виварок сливок треба зірвати і тд і тп....

От так читаю, і тішуся за Вас: хтось до бабусів-дідусів, хтось в табір, хтось татові діток залишив. Чую, що і мені потрібен перепочинок. Мрію про 2 вечора лише з коханим провести (і дні теж) .
І так я вже хочу того

і бограча з дерунами.....
ех...

 

В мене так багато схожого, що аж страшно. Не хотіла писати, бо геть обезсилена. Прокинулася в 5-й ранку з рвотою, цілий день температура. Якби не мама, то би ласти склеїла з тим своїм енерджайзером малим. З жахом думаю, що буде завтра як буду сама. Єдино тішить, що то не щось таке страшне, а звичайне отруєння. І може до завтра таки полегшає.
І чоловіки в нас такі схожі. Потішило :

. Дістало! То тільки йому треба відпочивати. А мене вивіз на винниківське болото - тішся... Відпустка - мамі треба помогти. А як картоплю дитині, то нема, неврожай.

 

Сьогодні день більше врочистий, ніж прозовий.
По-перше, ДН чоловікової мами. Так-так, в нашій родині традиція народжуватися на великі свята продовжується вже як мінімум три покоління.
Крім того, мій музь, в минулому затятий дворовий футболіст, знов візьметься за старе, тому вболіватимемо за нього і завбачливо приготуємо смачненький приз.
І, звичайно, сьогодні одне з найбільших християнських свят, це найбільша врочистість і радість цього дня.
Щодо клавіатури. Ця вредна женщина піддалася легкому дотику чоловічих пальців... і моментально запрацювала в штатному режимі. Що тут скажеш, не любить вона мене. Тому приводу задобрювати чоловіка так як би і не було. Але ж не для всіх урочистостей потрібен привід, чи не так?..
Так що любіться, любіть ближніх і творіть добро із задоволенням. Наприклад, так: Khrystyna Kovalyk Я серйозно — заведіть собі м'якого і симпатичного малючка-равличка. І все буде мі-мі-мі.

 

А хто вчора з*їв два шматочка ковбаси і ледь Богові душу не віддав? Правильно, Я
При тому, що після інфекційної мені її вже можна було їсти. Ковбаска була рублена, не гостра і там було, як то кажуть, саме м*ясо. Не жартую, насправді.
Щось моя травнева операція конкретно підкосила моє здоров*я.
Настільки сильно підкосила, що я або на таблетках, або в інфекційній.
Данік вчора заливався слізьми "Мамочко, не їдь в лікарню, ми більше ніколи не будемо купувати ковбасу, хочеш - ми її взагалі зараз викинемо!" Вчора обійшлось. Але всю ніч практично не спала.
Я в пошуках адекватного дієтолога. Якби хтось щось чув - напишіть мені в ПП, будь ласка.

То була проза. А тепер про врочистість. Ми їдемо сьогодні за шкільним приладдям дітям і мені Я таак люблю то все вибирати, розглядати. Так то все новеньке паахне

 

Всіх зі святом Преображення Господнього!

Ми вже і в садочок, і до церкви, і погуляли.
І з'їли майже все, що посвятили. І заїдаємо цукерками ну а що, свято ж
Починається пора "спасітєпамагітє скородошколи". Не ідеалізую школу, але тої жалоби не розумію ну ніяк. Люди, ну як ви настільки проти шкільної освіти, - то нащо даєте туди дітей? Від смугастого тесту до школи близько 7 років, можна ж і придумати щось. Я серйозно.
Сергій цього року на підготовку. Отже, йому також знадобиться приладдя. Але це буде в жовтні, до того часу в магазині вже все викуплять і завезуть нове. А я ще не раз отримаю зарплату
Дмитрик озадачив мене своїми побажаннями до Дня народження. І я зрозуміла, що час лабіринтів і батутів минув безповоротно. Тільки лазер-парк.
Ростуть, ростуть
Щастя, що ростуть.
Всім святкового дня!

 

Я так завжди розстроююсь від останнього дзвоника). В мене ступор починається - що робити з дітьми? Під час навчання все організовано, і тут повна анархія). Я хочу школу, але поки не хочу осені. Якось так).
Хочу морозива! Багато морозива, різного! Тримаю себе поки в руках), бо діти на даний момент не хочуть. Дивні, нє)?

 

Карпати знову програли в футбол. (( Тому приз вийшов заохочувальний. А футболіст пенсійного віку (бо ж для спорту це вже глибока пенсія) усвідомив, що він суперСтар і заліковує цю психотравму морозивом. А воно ж має чарівну властивість лікувати навіть розтягнення та забої.
А тепер без словоблудія.. шукаю я для малого толкового окуліста, бажано навіть вже-вже, бо те, що я побачила, коли приїхала до мами (він зараз в неї) мене дуже турбує, а я ж в очах ні бум-бум. А куди не подзвоню - понеділок-вівторок... хіба завтра в лікарню гайнемо.. І не так ургентно, але.. нам конче потрібен репетитор з англійської, щось трудно, як на 6 клас. Одна надія на посиденьки.)

 

Осінню і кавою запахло, народ вертається на посиденьки?

Нє сипь мнє соль на рану... Масовік-затєйнік тої теми цього літа має "2" майже по всіх планах. Навіть не знаю чого... Ті скачки погоди, тотальне перелаштовування всього і мене самої? Маю стійке враження, що вже раз третій (а мо, і більше) "залізаю в кокон" в надії, що от воно - після цієї мовчанки і роздумів нарешті вилізу вже не рачки, а полечу, і що б ви думали - щоразу щось не допрацьовую і таки так, снова здраствуйте - я все ще гусениця Слєгка розгублена і дезорієнтована бо врешті "відвалилися" старі костилі-надії-незовсіммоїхотячки, а нових грандіозних і обозрімих планів ще не сформувалося. Точніше є багато трохи розрізнених хотілок-замальовок, а зібрати їх (і головне себе) в купу наразі ще не виходить...
Як завжди тягне на революції, звикло себе стримую і навіть молитву Сент-Екзюпері з його "мистецтвом маленьких кроків" читаю, а все одно ручки чешуться так фігак - і розрубати вузли, замість того щоб навчитися їх розв"язувати і якось попередити появу нових у майбутньому.
Я не здаюся: по-трошки копаю ямку вглиб і вшир в своїй голові, нє, не для того що ви подумали фундамент буду заливати і труби для водоподачі і каналізації прокладати заново щоб старі какашки і заморочки жити не заважали А так як я дєвушка гордая, сама лучше всьо знаю , то копаюся теж сама, без допомоги кваліфікованих спеціалістів, періодично впускаючи граблі та інший будівельний інструмент на різні частини тіла. Тому будова версії 2.0 затягується, виходить довго, зате надіюся "основатєльно"
А чого прийшла?

Ви не подумайте, я твереза

просто філософськи налаштована і хочу похвалитися врочистістю - хто сьогодні мав змогу поговорити від обіду до смеркання про все на світі з чудовою, "умудрьонною опитом", але трохи безбашенною дівчиною?

Ірусь тобі і обнімашки ще раз

Яяяяя А так як думаю я в основному в процесі говоріння, то стільки крапочок собі в голові поставила, сиджу переваааарюю . В додаток до цієї врочистості - чиї діти переважно тихо (або голосно але в іншому кінці будинку ) бавилися, майже самостійно, при тому майже не билися, не обзивалися, не плювалися і рідко приходили жалітися? Ну ви зрозуміли Влад на завершення дня за мамою (що цілий день говорила не з ним ) скучив, засипав ромашками (точніше маргаритками) і "відрубався" в маршрутці по дорозі додому. Отакий звично-незвичний день

 

@Akina , деякі фрази я перечитувала кілька разів і не могла повірити, що не я то написала Особливо про рубання вузлів. Однодумець (однодумка?)

Врочистість - в тому, що я дуже нечасто ходжу до поліклініки. А проза починається тоді, коли я до неї потрапляю...
Зовсім забула про талони до сімейного лікаря. І тому сьогодні взяла аж на наступний понеділок.
Ну і ладно, зате аналізи встигли здати для довідки до школи. А до наступного понеділка купимо та заповнимо бланки відмов від щеплень - і вже зі всім разом підемо до лікаря. Навіть до першого вересня встигаємо, ми пунктуальні, ггг

Поважились і помірялися з сином. І дійшли висновку, що ми обоє за літо добряче покращили свої фігури. Дмитро схуд на кілограм і виріс, має тепер 141 см і 35 кг. Милуюся ним. І мої регулярні заняття бігом та силовими вправами також дали ефект нарешті. Я ледь не застрибала на тій вазі, бо зрушень не було майже все літо. А після завершення ГВ Віруні я набрала більше 10 кг настільки різко, що впала в якийсь відчай і дивом стрималась, щоб не почати заїдати стрес і набирати далі. Невже ж нарешті прийду в норму? Як сильно би цього хотілося.

До речі, про біг. Щось я сьогодні не бачу місця в графіку для пробіжки... треба, напевно, краще шукати.

Додому нині я "окончательно" прийду десь о 20:30. То тому що я діловий ковбасний виріб (вегетаріанський, ага)
Життя страшенно цікаве. Всім бажаю відкриттів!

 

Врочистості-врочистості... чи то дивини... сьогодні такий нетиповий день, що в принципі, куди не глянь — вони навколо. По-перше, в мене з'явився спортивний костюм (дуже класний) і ще перед тим багацько інших речей подібного напрямку і стилю — з часів студентства, напевно, нічого такого в моєму гардеробі не було. Значить, задум записатись на йогу близький до реалізації, як ніколи. Воно страшнувато, але... хочеться, а може навіть треба... А може, це привід собаку завести? І гуляти з нею, гуляти... оце так думки...))
По-друге, раптом згадавши про себе і намастивши кокосовою олією всі пересушені ділянки ніг і рук, а також кінчики волосся, пахнуча, мов Баунті, солодка жінка Патті сидить оце в «карпатських» шкарпетках з оленями (ну це, щоб п'ятки краще пом'якшити..) і пише цей пост. До речі, ви теж купуєте такі сувеніри в 35-градусну спеку?
. А ще я нарешті дала малому спокій з Хатиною дядька Тома, бо бачу, що не прочитає і за рік — нема в нього материнської сили волі, нема. Ет, 15-хвилинний ролик на ютубі з переказом змісту — та й доста. Заодно Міо мій, Міо подивимось, теж за програмою ) Нехарактерно для мене (мудрість приходить з роками?) Але головне, що вчорашня поїздка в лікарню була не марною і справи з його очима йдуть на краще. Аби здоров'я...
І ще донька і дружина справжніх рибалок нині приготувала першу в житті рибну юшку з десь півкілограмового карпа. І 100 років не минуло. Вийшло смачно і ситно (це на мій смак, цікаво, чи хлопаки теж оцінять). Господиня )
Крім того, я почала цікавитись стевією, керобом, ламінарією та іншими штукенціями. Оце вже настільки... нетипово, що висновок напрошується один — треба зайняти себе чимось практичним і корисним.
«Менше дивностей» — сказала Патті. І... і нічого )) Подайте баласт, бо десь між хмари відносить ))

 

Не знаю Ми ж з Вами ніяк не знайдемо нагоди поспілкуватися ближче
Ну і раз уже я сюди зайшла. Маю врочистість - знайшла (мало не наступила) нині десь 1000 грн (не перераховувала, але штук 5 200-тих купюр складених разом). Не взяла, оглянулася чи немє в кого запитати чи не згубили, але нікого не було, я й пройшла собі далі - нащо мені чужі гроші? Поки топала додумалася, що можна ж було десь на варту написати без вказання суми і місця, а як ніхто не обізветься, то волонтерам віддати. Потім (метрів 15 пройшла) навіть оглянулася щоб вернутися і бачу, що якась мамочка з візком підняла їх. Думаю, ну і ладно - тепер то на її совісті що з ними робити а не на моїй. Розказую ввечері чоловіку, ну бо ж реально подія - якісь 10-50грн час від часу бачила (але теж не брала ), а тут таку купу грошей на асфальті знайшла. Той зрадів, поки не почув що я знайшла але не взяла Сказав: "я завжди знав, що ти дивна, але ж не настільки щоб гроші лишати тим більше вони нам зараз геть не зайві були б". Кажу, що мені навіть на секунду в голову не прийшло їх собі забирати, подумала, що от хтось зарплату забрав і загубив, подумала що, може, і фальшиві, подумала що вперше така знахідка, а от як грамотно шукати власника не здогадалася вчасно Якби гаманець був - то б точно взяла і на варті виставила (бо читала такі пости), а про гроші одразу не дійшло, тепер трохи совість мучить... Але все одно врочистість, прямо відчуття, що майже в лотерею виграла Дурне, пра? А проза - ех, точно не бути мені "на шару" багатою мізки не правильно для того функціонують...

 

Я так колись на парковці знайшла такий собі зверток). Йшла і побачила, що в людей випало. Спочатку взяла в руки і хотіла їм віддати, а потім до мене дійшло, що то може бути лохотрон і кинула назад). Догнала людей і сказала, що вони щось там загубили. Зі сторони напевно було смішно, як я то взяла і відразу кинула))). Чоловік з дівчиною здивувались, вернулись і забрали. І тоді я дійсно ще більше переконалась, що таки змахувало на лохотрон. І теж не було думки забрати.

 

Люблю таких)))я б взяла,щоб на собак бездомних потратити...теж така)))

 

@Akina знаєте, я би теж не взяла. Бо дуже часто потім така "халява" "боком вилазить". Може то я так вірю. Але часто бачу, що те що легко/незаслужено прийшло, так само швидко йде. А гроші то ще діло набувне: сьогодні є, завтра нема (і навпаки).

 

І я не взяла б. Було таке, що бачила як на тротуарі були загублені прикраси чи якісь купюри, але по-перше мені чужого не треба, а по-друге мені не треба проблем. Тому проходжу повз такі знахідки.

 

Ага..."звідки прийшло-туди й поділось"